Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 245

Ульріх, у відповідь на Арнгаймове запитання, чи не викликає це в нього огиди, стенув плечима. Роздвоєність моральної свідомости, про яку казав Арнгайм, це найстрашніше явище в нинішньому житті, існувала завжди, але свого жахливого чистого сумління вона набула лише внаслідок загального поділу праці й тому позначена певними рисами його величної неминучости. Ульріхові гидко було навіть обурюватися з приводу цієї неминучости, внутрішній опір уперто породжував у ньому те смішне й приємне відчуття, яке дає стокілометрова швидкість, коли край дороги стоїть і свариться укритий курявою мораліст. Тому, коли Арнгайм змовк, він насамперед сказав:

 — Розвинути можна будь-яку форму поділу праці. Запитання, яке ви маєте право мені поставити, полягає, отже, не в тому, чи «викликає це в мене огиду», а в тому, чи вірю я, що можна досягти не такого ганебного становища, не повертаючи вимушено назад!

 — О, ця ваша Генеральна інвентаризація! — укинув Арнгайм. — Ми чудово розподілили види діяльности, лишень забули подбати про інстанції, які об’єднали б ті види в одну систему; ми постійно, за найновішими патентами руйнуємо мораль і душу й гадаємо, нібито їх можна зберегти, послуговуючись давніми домашніми засобами релігійних і філософських традицій! Я не люблю глузувати в такому тоні, — похопився він, — і взагалі дотепність вважаю річчю надто двозначною; але й пропозицію реорганізувати сумління, яку ви при нас зробили графові Ляйнсдорфу, я теж ніколи не вважав просто жартом.

 — То був жарт, — різко кинув Ульріх. — Я в таку можливість не вірю. Скоріше вже я припущу, що європейський світ побудував диявол, а Бог дає змогу своєму конкурентові показати, на що той здатний!

 — Гарна думка! — сказав Арнгайм. — Тоді чому ж ви на мене, однак, розгнівалися, коли я не схотів вам повірити?

Ульріх не відповів.

 — Те, що ви оце сказали, суперечить також досить конструктивному висловлюванню про той шлях, який може наблизити нас до праведного життя, — висловлюванню, яке ви зробили трохи раніше, — провадив Арнгайм тихо й уперто. — А загалом цілком незалежно від того, погоджуюся я з вами в деталях чи ні, мені впадає в око, як глибоко у вас переплітаються схильність до активних дій і байдужість.