Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 244

Такого уявлення Ульріх не мав. Він мав лише невиразне загальне уявлення про фінансову систему з її службовцями, касовими віконцями, купонами й паперами, схожими на грамоти.

Арнгайм спробував допомогти ще раз.

 — Ви коли-небудь обирали правління? Та ніколи ви його не обирали! — сам-таки одразу відповів він. — І немає сенсу про це й думати, бо ви ніколи не станете власником більшости акцій якого-небудь підприємства!

Він сказав це з такою впевненістю, що Ульріхові, який цієї важливої властивости не мав, ледве не стало соромно; і це була риса суто арнгаймівська: отак за одним махом, без жодних зусиль перейти від демонів до правлінь. Усміхнувшись, Арнгайм провадив:

 — Досі я не назвав вам однієї людини, хоч значення вона має в певному сенсі найважливіше! Я казав «власники більшости акцій», так ніби йдеться про таку собі безневинну велику кількість. Одначе це — майже завжди лише одна людина, анонімний, невідомий широкій публіці власник головного пакету, якого прикривають ті, кого він садить замість себе у правлінні й виконавчому комітеті!

Нарешті до Ульріха дійшло, звичайно, що це — речі, про які можна щодня прочитати в газеті; й усе ж таки Арнгайм умів привернути до них напружену увагу. Ульріх зацікавлено спитав його, кому належить головний пакет акцій Ллойд-банку.

 — Цього ніхто не знає, — спокійно відповів Арнгайм. — Правильніше сказати, втаємничені, звісно, знають, але розмовляти про це не заведено. Краще дозвольте мені торкнутися суті цих речей. Скрізь, де в гру вступають такі дві сили — з одного боку, довіритель, а з другого адміністрація, — само собою виникає таке становище, коли вдаються до будь-яких можливих засобів збільшити прибуток, незалежно від того, моральні ці засоби, пристойні вони чи ні. Становище виникає, кажу, справді «само собою», бо воно жодною мірою не залежить ні від чиїх особистих властивостей. Довіритель не стикається з виконавцями безпосередньо, а адміністративні органи прикриваються тим, що діють не з особистих мотивів, а як службовці. Нині такі стосунки ви побачите всюди, аж ніяк не лише у сфері фінансовій. Не сумнівайтеся, наш приятель Туцці зі спокійною душею дасть сиґнал розпочати військові дії, навіть коли сам він не зміг би застрелити старого пса, і тисячі людей пошлють на смерть вашого приятеля Моосбруґера, тому що нікому з них, крім двох-трьох чоловік, не доведеться вбивати його власноручно! Ця доведена до віртуозности «опосередкованість» нині забезпечує чисте сумління кожному зокрема й суспільству загалом; кнопка, на яку хтось там натискає, завжди біла й гарненька, а що відбувається на другому кінці дроту — це стосується інших людей, а вони, знову ж таки, — не з тих, хто натискає на кнопки. Це викликає у вас огиду? Так ми прирікаємо тисячі людей на смерть або на животіння, породжуємо безмір страждань, зате ж чого-небудь і домагаємось! Я майже ладен стверджувати, що в цьому, у формі суспільного поділу праці, виявляється — щоправда, прибираючи Грандіозного, небезпечного вигляду — давня роздвоєність людського сумління на санкціоновану мету й на які вже там трапляться засоби.