Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 229

 — У тебе татусь — просто чудо!

Ґерда, перейнята важливістю своєї звістки, сподівалася на інше; вона не знала, чого саме очікувала від свого повідомлення, але це мало певною мірою викликати враження тієї миті, коли в оркестрі всі інструменти сурмлять і співають, і байдужість, яку до неї, здалося їй, раптом виявив Ульріх, знов боляче нагадала їй про те, що при ній він завжди виступав захисником усього непоказного, звичайного, напутливо-розважливого. Адже коли вона іноді й переконувала себе, що це — просто колюча форма любовного зближення, приклад чого вбачала й у власній дівочій душі, то тепер, «коли вони все ж таки вже кохали одне одного» (принаймні так трохи по-дитячому уявлялася їй ситуація), якась очевидність відчайдушно застерігала її: чоловік, котрому вона віддає все, достатньо серйозно її не сприймає. Свою набуту впевненість вона значною мірою знову втратила, зате, з другого боку, оце «несприйняття її серйозно» було їй навдивовижу приємне; воно робило непотрібними всі оті зусилля, яких вимагали для свого підтримання взаємини з Гансом, і коли Ульріх похвалив її батька, вона, не зрозумівши, щоправда, як він може робити це в таку хвилину, відчула: відновлено якийсь непевний статус, що його вона порушувала, ображаючи через Ганса татуся Лео. Це приємне відчуття трохи незвичайного повернення до лона сім’ї, повернення, якому Ґерда тішилася тепер завдяки своєму необачному кроку, так відвернуло її увагу, що вона ніжно відтрутила Ульріхову руку й промовила:

 — Чи не краще нам спершу зійтися по-людському? Решта додасться саме собою!

Ці слова, які вона запозичила з програми «Товариства дії», були тепер останнім, що лишилося від Ганса Зепа та його гуртка.

Але Ульріх знов обійняв дівчину за плечі, здогадуючись після звістки про Арнгайма, що його очікує щось важливе, тільки спершу цю зустріч із Ґердою треба довести до кінця. Він не відчував нічого, крім того, що необхідність відбути тут оте неминуче надзвичайно неприємна, і тому відразу знов обійняв Ґерду щойно відтрученою рукою, цього разу вдавшись, однак, до тієї німої мови, яка без насильства й переконливіше, ніж слова, провіщає: будь-який подальший спротив марний. Ґерда відчула, як мужність, що проливалася на неї з його руки, спускається її спиною вниз; дівчина похилила голову й уперто дивилася собі на лоно, так наче зібрала там, як у фартуху, всі свої думки, за допомогою яких вона «зійдеться» з Ульріхом «по-людському», перше ніж має дійти до того, чому належить стати лише вінцем; але їй здавалося, що обличчя її робиться чимдалі пустішим, безглуздішим, і нарешті воно підвелося, як ото спливає на поверхню порожня шкаралупина, й лягло очима під очі спокусника.