Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 231

Через якусь незбагненну обставину його становище раптом нагадало йому оту нічну сутичку з волоцюгами, й він сказав собі цього разу не зволікати. Однак тієї самої миті почалося щось жахливе. Герда доклала всіх зусиль, мобілізувала всю свою силу волі, на яку лишень була здатна, щоб побороти в собі ганебний, нестерпний страх; на душі в неї було так, немовби вона йшла на страту, й тієї миті, коли вона відчула поруч незвичну голизну Ульріха і його руки торкнулися її тіла, воно відкинуло від себе всю її волю. Десь глибоко в її грудях усе ще жевріли невимовно дружні почуття, трепетно ніжне бажання обійняти Ульріха, поцілувати його чуб, дати своїм вустам послухатися його голосу, і їй уявлялося, що коли вона торкнеться його справжньої суті, то розтане, мов грудочка снігу в теплій долоні; але Ульріхом був той, хто, звично одягнений, походжав знайомими кімнатами її батьківського дому, а не цей голий чоловік, ворожість якого вона розгадала і який не сприймав її жертви серйозно, хоч і не давав їй отямитись. І раптом Ґерда завважила, що вона кричить. Немов хмаринка, немов мильна бульбашка, завис у повітрі скрик, а вслід за ним пролунав ще і ще. Це були ледве чутні скрики, що вихоплювалися в неї з грудей так, неначе вона з чимось боролася, — жалібний стогін, з якого виділявся, заокруглюючись, лункий звук «а-а-а». Губи її звивалися, посмикувались і були вологі, ніби в нападі смертельної похоті; вона хотіла підхопитися, але не могла підвестись. Очі її не слухалися й робили знаки, робити які вона їм не дозволяла. Ґерда благала пожаліти її, як дитина, коли її мають покарати чи ведуть до лікаря, а вона не може ступити й кроку, бо звивається й надривається від крику. Ґерда прикрила руками перса, загрожуючи Ульріхові нігтями, й судомно стисла довгі стегна. Страшний був цей бунт її тіла проти неї самої. Відчуття вона мала точнісінько таке, немовби стоїть на театральній сцені, але водночас, покинута й самотня, сидить у темній глядацькій залі й не може завадити ні акторам бурхливо, з криками грати її долю, ні навіть самій собі мимоволі їм підігрувати.