Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 217

 — Я рада, що мої напучування на тебе подіяли! — похвалила її Діотима, та, що багато в чому не знаходила втіхи, й поплескала свою маленьку покоївку по руці.

118. То вбивай же його!

Вальтер змінив на кращий костюма, в якому ходив на службу, й саме зав’язував краватку перед Кларисиним туалетним дзеркалом, що, попри кручену, за новітніми смаками рамку, давало неглибоке, спотворене відображення через дешевеньке, мабуть, пузирчасте скло.

 — Вони мають цілковиту рацію, — сердито сказав він, — ця знаменита акція — просто обман!

 — А який їм сенс кричати?! — озвалася Клариса.

 — А який нині взагалі сенс у житті?! Коли вони виходять на вулиці, то принаймні утворюють процесію. І відчувають тіло одне одного. Принаймні не думають і не пишуть. І з цього що-небудь вийде!

 — І ти справді гадаєш, що паралельна акція заслуговує на таке обурення?

Вальтер стенув плечима.

 — Хіба ти не читала в газеті резолюції німецьких уповноважених, яку вони передали прем’єр-міністрові? Образи й обмеження інтересів німецького населення і таке інше! А про глумливе рішення чеського клубу? Або оте зовсім коротеньке повідомлення, що депутати-поляки роз’їхалися до своїх виборчих округів? Якщо вміти читати поміж рядків, то воно каже багато чого, адже від поляків завжди залежить рішення, а вони кидають уряд напризволяще! Становище напружене. Не на часі було дратувати всіх загальною патріотичною акцією!

 — Сьогодні вранці я була в місті, — промовила Клариса, — й бачила, як марширувала кінна поліція; цілий полк; якась жінка сказала мені, що їх намагаються десь сховати.

 — Ну звісно. Війська в казармах теж напоготові.

 — Гадаєш, це до чогось призведе?!

 — Хто його знає!

 — Невже вони вженуться на конях у натовп? Як уявиш собі, що довкола самі крупи та гриви… Просто жах!

Вальтер іще раз розв’язав краватку й почав зав’язувати її знов.

 — А ти коли-небудь уже брав у такому участь? — поцікавилася Клариса.

 — Коли був студентом.

 — А відтоді — ні?

Вальтер заперечливо покрутив головою.

 — Колись ти сказав, що винен буде Ульріх, якщо до чого-небудь дійде? — спробувала Клариса впевнитися ще раз.

 — Я цього не казав! — заперечив Вальтер. — До політичних подій Ульріхові, на жаль, байдуже. Я сказав лише, що йому, схоже, нічого не варто легковажно щось таке накликати; він обертається в колах, на які лягає провина!

 — Мені б теж хотілося поїхати з тобою до міста! — зізналася Клариса.

 — У жодному разі! Це тебе надто розхвилювало б! — Вальтер заявив це дуже категорично; на службі він наслухався всіляких розмов про те, чого можна очікувати від демонстрації, й не хотів пускати туди Кларису. Адже це не для неї — ота істерія, яку породжує величезний натовп; із Кларисою потрібно було поводитись, як з вагітною. Він мало не поперхнувся на цьому слові, яке холодній роздратованості коханої, що цуралася його, несподівано надало безглуздого тепла вагітности. «Але такі взаємозв’язки, які сягають за межі звичайних понять, однаково є!» — зовсім не без гордощів сказав він сам собі й запропонував Кларисі: — Якщо хочеш, я теж лишуся вдома.