Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 211

Але граф Ляйнсдорф невдоволено похитав головою.

 — Та я пана доктора добре розумію, — сказав він. — Колись люди вростали в умови, які заставали, і то був надійний спосіб прийти до самих себе; але нині, коли все так переплуталось і відірвалося від ґрунту, не завадило б уже, так би мовити, й у виробництві душі традиційне ремісництво замінити культурним фабричним процесом.

Це була одна з тих примітних відповідей, що іноді несподівано спадали на думку цьому високому достойникові; адже перше ніж це сказати, граф увесь час лише геть розгублено дивився на Ульріха.

 — Але ж нічого, анічогісінько з того, про що каже пан доктор, виконати не можна! — з притиском констатував Арнгайм.

 — Чому ж нічого?! — коротко й войовниче заперечив граф Ляйнсдорф.

Втрутилася Діотима.

 — Даруйте, ясновельможносте, — промовила вона, немовби благаючи графа зробити щось таке, про що й згадувати лячно, тобто взятися за розум. — Адже ми вже давно намагаємося здійснити те, про що тут каже мій кузен! Хіба не про це свідчать такі широкі, напружені обговорення, як сьогоднішнє?!

 — Та невже? — роздратовано відказав його ясновельможність. — А я вже подумав був, що в цих розумних людей нічого не вийде! Адже отой психоаналіз, і теорія відносности, і як там іще воно називається — всього-на-всього марнота марнот, не більше! Кожному кортить скроїти світ на свій лад. Пан доктор тут висловився, скажу я вам, може, й не зовсім бездоганно, але по суті він має цілковиту рацію! Як тільки настають нові часи, люди щоразу заходжуються робити що-небудь нове, й ніколи не виходить нічого путнього!

Нервовість, викликана невдалим перебігом паралельної акції, вихопилася на поверхню. Граф Ляйнсдорф замість вусів роздратовано крутив тепер один круг одного великі пальці, не помічаючи цього. Вихопилася, мабуть, і неприязнь до Арнгайма. Адже коли Ульріх завів мову про душу, граф Ляйнсдорф спершу дуже здивувався, але те, що він почув далі, припало йому до вподоби. «Коли про неї стільки балакають такі люди, як Арнгайм, — подумав він, — то це вже чортибатьказна-що; нікому таке не потрібне, для цього є релігія». Але й у самого Арнгайма зблідли навіть губи. Таким тоном, як оце з ним, граф Ляйнсдорф розмовляв досі хіба що з ґенералом. Не той він чоловік, щоб таке стерпіти! Але рішучість, з якою його ясновельможність став на бік Ульріха, всупереч волі Арнгайма справила на нього враження й знову збудила в ньому образу на доктора. На душі йому було мулько, адже він хотів порозумітися з Ульріхом, але так і не знаходив для цього нагоди, аж поки дійшло, як оце тепер, до сутички при людях; і саме через це він звернувся не до графа Ляйнсдорфа, якого просто лишив поза увагою, а, демонструючи всі ознаки глибокого фізичного збудження, чого за ним зазвичай ніколи не помічали, до Ульріха.

 — Невже ви самі вірите в усе, про що оце казали?! — спитав він суворо, нехтуючи будь-якою ввічливістю. — Невже ви вірите, що це можна здійснити? Чи ви справді гадаєте, що можна жити просто за «законами аналогії»? То що ж ви зробили б, якби його ясновельможність дав вам повну волю діяти?! Скажіть же, уклінно вас прошу!