Читать «Міфи Давньої Греції» онлайн - страница 113

Потай, аби ніхто не помітив, Аріадна побігла до Лабіринту і сховалася там біля входу. Ось, нарешті, надійшли афіняни. Варта спинилася позаду, а гордий юнак перший ступив під похмуре склепіння. Тоді

Аріадна тінню майнула до нього, поклала йому в руки чималий клубок ниток і ледь чутно сказала:

— Візьми цей клубок, він стане тобі в пригоді. Один його край я прив’язала тут, біля входу, а ти, як ітимеш заплутаним Лабіринтом, увесь час розмотуй його. Тільки так ви зможете потім знайти вихід. А ось тобі меч — убий Мінотавра. Він, певне, спить у глибині Лабіринту, тож ідіть сміливо вперед.

Тесей пішов знову перший, а за ним, трохи позаду, тулились докупи афінські юнаки і дівчата. Все далі й далі простували вони в глиб Лабіринту покрученими ходами й довгими покоями, аж нарешті дістались туди, де жив Мінотавр.

Він саме спав, та, зачувши людський дух, скочив на ноги, і всі відсахнулися з огиди й жаху.

Чудовисько з налитими кров’ю очима, наставивши роги, кинулося до них. Але дужий Тесей добре вмів володіти мечем, ще й Аріадна, мабуть, дала меч не простий, а чарівний. Тож хоч важко і страшно було юнакові битися з таким страховиськом, проте невдовзі той лежав долі мертвий.

Бурхлива радість пойняла юних афінян, вони вітали свого рятівника, обіймали, цілували йому руки, край одежі, та він квапив їх назад, до виходу. Нізащо вони не вийшли б із Лабіринту, якби не Аріаднин клубок, — тільки йдучи за ниткою, вони нарешті опинилися на волі.

Варти ніде не було, адже ніхто не гадав, що афіняни уникнуть смерті та ще й вийдуть із Лабіринту. Тільки вірна Аріадна чекала на них, впевнена в перемозі Тесея. Щастям і коханням засяяли очі крітської царівни, коли вона знову побачила стрункого чужинця.

— Тепер, поки ще ніч, — сказала Аріадна, — тікайте на свій корабель. І я втечу з вами, бо мій батько відразу здогадається, хто вам допоміг, і страшно мене покарає.

Зрадів Тесей, і наче сили йому додалося. За порадою Аріадни він попробивав днища всіх крітських кораблів, які стояли біля берега, щоб Мінос не зміг їх наздогнати, і афіняни весело вирушили у зворотну путь, забравши із собою крітську царівну.

Ось і зорі померхли, видно, Селена-Місяць уже розпрягла своїх білих коней. Зі сходу простягла рожеві персти-проміння Еос, вітаючи все живе на землі, і нарешті засяяло сонце. Тесей раз у раз оглядався, та на зелено-блакитному плесі не видно було жодного корабля. І все ж Тесей квапив своїх веслярів.

Так вони пливли цілий день, а як стало вже братися на ніч, побачили вони гарний зелений острів і надумали там перепочити, бо всі вже вкрай потомилися.

Незабаром усі міцно спали. Спав і Тесей, та уві сні з’явився йому веселий бог Діоніс і мовив:

— Ти спинився на моєму острові Наксосі, недарма він схожий обрисом на виноградний листок. Удосвіта вирушай із своїми людьми, але Аріадну залиш. їй, онуці Зевса і Сонця, судилося стати моєю дружиною.