Читать «Майстри часу» онлайн - страница 5

Юркевич. Та господь з вами! Якою Марусею? Я ж один — зовсiм один!

Софiя Петрiвна. I ось я довiдалась — яка невдача! Але нехай ви мене розлюбили, нехай не любили нiколи — це я готова пробачити, готова. Але чи подумали ви про мiй гонор, чи подумали ви про те жахливе…

Юркевич. Але, запевняю вас, дорога Софiє Петрiвно! Соню!

Софiя Петрiвна. Що я пережила за цi хвилини! Цiле мiсто говорило про вас, на всiх перехрестях кричали про ваш вiд'їзд, i лише я — одна я — нiчого не знала. (Ламає руки). Який сором! Яка ганьба!

Юркевич (у розпачi). Але я дiйсно їду в Париж на виставку, невже ж це такий злочин? Це якийсь кошмар — справжнiй зубний бiль…

Софiя Петрiвна. А ця ваша Маруся, яка з вами їде, це теж кошмар? Теж зубний бiль?

Юркевич. Але присягаюся вам усiм святим…

Софiя Петрiвна. Не брешiть. Марiя Iванiвна менi все (сiдає i плаче, затулившись хусткою), все… розказала. Облиште… не чiпайте мене!

Юркевич. Та це ж неправда, брехня! Соню, моя дорога, заспокойся, благаю тебе. Соню! Господи! Справдi, краще розв'язати три чемодани, чотири, двадцять чемоданiв i скринь.

Софiя Петрiвна (пiдводиться). Тiкати крадькома, тiкати вiд мене, яка вiддала йому все, що може вiддати жiнка!

Юркевич. Соню! Благаю тебе! (Озирається). Скандал — зараз поїзд.

Софiя Петрiвна. Любов, душу, честь! I тепер, коли всi говорять про мiй скандал…. А! Хтось iде! (Опускає вуаль). Тiкати з iншою, з першим дiвчиськом…

Юркевич (у розпачi). Та їй-бо ж це неправда! Я один — невже ти не вiриш?

Софiя Петрiвна. Сюди йдуть. Прощайте. Можете їхати. Можете тiкати один або вдвох — менi однаково. Коли я побачила, як ви злякалися, менi стало гидко. А тим часом — дивiться, якби я застала вас удвох (виймає з торбини маленький револьвер), менi здається, що я… (Юркевич злякано вiдступає). Прощайте!

Швидко виходить, зiпхнувши з порога графа Лундишева, що спiшив увiйти.

Юркевич, очманiлий, сидить на своєму чемоданi.

IV

Юркевич. Та пiсля цього зубний бiль… сама тобi насолода!

Лундишев (жвавий дiдусь у шикарному пальтi i плескуватому кашкетi). Чорт вiзьми, трохи не збила з нiг — не жiнка, а буря, ураган!

Юркевич (знесилений). Iменно ураган… Зубний бiль!

Лундишев (помiчає Юркевича). Слава богу, ще тут. Пардон, якщо не помиляюсь, мсьє Юркевич?

Юркевич (пiдводиться). Я — Юркевич, до ваших послуг!

Лундишев. Дуже, дуже радий! Граф Лундишев. Давно шукав нагоди — можна сказати, ваш поклонник. Чув вашу лекцiю в нашому клубi взимку — про мiстичний анархiзм або анархiчний мiстицизм — точно не пам'ятаю. Дуже мило, дуже мило! Але справа не в тому. Страшенно поспiшав. Слава богу, ви ще не поїхали, фу!

Юркевич. Ви… хотiли мене бачити?

Лундишев (сiдає). Курите? Будь ласка. Ну, звичайно ж, мчав двадцять верст iз села. Справа ось у чому. Вчора в мене обiдав Андрiй Iванович, ваш директор, i мiж iншим розповiв, що один його вчитель — тобто, розумiєте, ви, їде в Париж на виставку. Я так i пiдскочив. Коли? — питаю. Та, каже, завтра, якщо вже не поїхав. Сiдаю в екiпаж i лечу на станцiю…