Читать «Майстри часу» онлайн - страница 20

Юркевич (спалахнувши). Але дозвольте! З якого права?

Полковник. З якого права? (Голосно). Пане поручику, попросiть усiх вийти. Панове, прошу всiх вийти!

Поручик. Прошу вас, панове! (Випроваджує Лундишева i Карфункеля).

Лундишев. Але дозвольте! Яка пiдстава?

Карфункель. Дає iст унергерт! Як ви смiєте?

Поручик виштовхує обох.

Полковник (до Юркевича). Ви чули? Покажiть листа!

Юркевич. Якого листа? Я протестую!

Полковник. Та що ви — дитина чи iдiот! Не змушуйте мене вдаватися до iнших… (Виймає револьвер).

Юркевич. Це насильство. Я буду скаржитися. (Виймає i вiддає листа).

Полковник (вихоплює i нашвидку читає). Чорт побери! На машинцi. Хитра, стерво! Значить, ви з нею листуєтесь? А ви знаєте, чим це пахне? Ви заарештованi. Поручику!..

Юркевич. Але дозвольте! Я її не бачив сiм рокiв!

Полковник. Не морочте нам голови. Єдиний спосiб загладити вашу провину — це допомогти нам її заарештувати.

Юркевич. Що таке? Та ви з глузду з'їхали!

Полковник. Якщо ви не хочете, щоб вас негайно розстрiляли, ви повиннi йти на перон i зустрiти цю особу. Зрозумiли?

Юркевич (трiумфуючи). А! Значить, ви не знаєте її в обличчя! То будьте ж певнi, що я вам її не викажу. Я зараз же йду додому.

Вбiгає захеканий Таратута. Обидва офiцери наставляють на Юркевича свої револьвери.

Таратута. Товаришу Юркевич! Готово! їдьмо!

Полковник. Ви зараз же будете розстрiлянi.

Юркевич. Нехай, але я вам її не викажу.

Таратута. Так i єсть! Спiзнився! А все через курей проклятих! Звиняюсь, ваше високородiє, менi треба до громадянина Юркевича.

Полковник (повертається з загрозою). А! Тобi треба! Поручику, взяти його.

IX

Таратута моментально зникає. Цiєї хвилини ще один поручик i двоє солдатiв вводять Лiду. Тепер це елегантно вдягнена i дуже гарна дiвчина 25–26 рокiв.

Полковник (до Юркевича). Востаннє пропоную вам iти на перон i зустрiти цю жiнку. Чули? Через п'ять хвилин буде пiзно.

Юркевич. Нi, нiзащо!

Полковник. Ви зараз же будете розстрiлянi! Чуєте?

Юркевич (помiчає Лiду, здригається). Нехай! I все-таки я вам її не викажу!

Полковник (кричить). Мовчать! Я сам вас уб'ю як собаку! Мовчать!

Поручик. Пане полковнику, тут стороннi…

Полковник. Мовчать!

Другий офiцер. Пане полковнику…

Полковник (обертається). Га! Чого вам треба?

Офiцер. Дозвольте доповiсти. Ми зараз затримали цю даму. Вона приїхала автомобiлем. З боку Чабанiв.

Полковник (стає уважним). А… ну, i що ж?

Офiцер. Дуже непевна особа. (Тихо доповiдає щось полковниковi). Ось її документи. (Подає полковниковi). Можливо, пане полковнику, що це саме i є… прошу звернути увагу. (Показує пальцем на один з документiв).

Полковник. А, чудово, чудово! Хм… (Розглядає документи). Цифри, слова, знаки — безумовно, шифр. (Раптом скидає оком на Лiду). Як ваше прiзвище?

Лiда. Олена Жданова.

Полковник (швидко). А не Лiда Званцева?

Лiда (спокiйно, знизавши плечима). Не розумiю вашого запитання, полковнику.

Полковник. А, не розумiєте? А якi це шифрованi записи у вас в зошитi? Iєроглiфи оцi?

Лiда. Записи? Ах, то це ж моя стенографiя. Вправи — для практики.

Полковник. Хм, дуже пiдозрiла практика. А що ви робили в Чабанах?