Читать «Майстри часу» онлайн - страница 17

Лундишев. А як же ви її пiзнаєте? Вона ж, певно, пiд гримом — iнкогнiто?

Поручик. Та ось я чекаю iнструкцiй. (Дивиться на годинника). Поки що вiдоме лише прiзвище.

Лундишев. А чого ж вам бiльше?

Поручик. Ну, то цього якраз дуже мало. Що ж ви думаєте, в неї один паспорт?

Лундишев. Напевно, єврейка?

Поручик. Нi, уявiть собi, росiянка. Якась Зван-цева.

Юркевич, який прислухався, випускає, зляканий, склянку.

V

Дзвiнки. Входить поспiшно Карфункель. За ним носильник. Поручик ходить по кiмнатi.

Носильник (до Лундишева). Готово, ваше сiя-тельство. Здав.

Лундишев (схоплюється). Ага, чудово, чудово!

Носильник. Не звольте турбуватись. Поїзд запiзнюється на тридцять п'ять хвилин. Я зайду через двадцять хвилин. (Виходить).

Юркевич (пiдводиться схвильований). Який жах! Лiда… Лiда… Що ж робити? Як застерегти її вiд цiєї небезпеки?

Карфункель (до Юркевича). Тридцять п'ять хвилин! Я не можу загубiль пiвгодини через ваше безладдя. Це неподобство, нечувано, чортзна-що!

Юркевич (не слухаючи). Поїзд запiзнюється. На тридцять п'ять хвилин. Значить… значить, є ще час. Але що придумати, що зробити?

Карфункель. Тридцять п'ять хвилин! Я буду скаржитися. Зальбадерей! Я вимагаль!

Юркевич. Та чого ви до мене причепилися! Що я — начальник станцiї? Я такий самий пасажир, як i ви.

Знову гугнить телефон. Тривожнi дзвiнки.

Карфункель. Найн, не такий. Я мусиль, iх золь — я мусиль бути тринадцятого числа в Гейдельберг!

Юркевич. Ну, що ж, на те ви майстер часу — зробiть, щоб це було так.

Карфункель. Зальбадерей!

Лундишев. Чуєте, чуєте, знову! Та спитайте ж їх — у чому справа, поручику!

Поручик. Та годi-бо, граф, як вам не соромно! Ви лише сiєте панiку. (Спiшно виходить).

Лундишев. Так, добре тобi панiку. Тобi б лише пульси та дiвчата. Стривайте! Поручику! (Бiжить за ним).

Карфункель. Мене не смiють затримуваль! Тридцять п'ять хвилин! Га! Я не можу загубиль пiвгодини. Я дам сто, п'ятсот доларiв за цi пiвгодини. Щоб поїзд приходиль вчасно. (Виходить).

Юркевич. А я б вiддав усе, щоб вiн не прийшов зовсiм. Але що ж робити? Як її врятувати? Надiслати телеграму? Але куди, кому? Яка жахлива мука! Справдi, цей проклятий годинникар приносить менi нещастя…

VI

Входить з пляшкою i склянкою в руках шофер Таратута. Вiн у шкiряному костюмi, з окулярами на шкiрянiй шапцi. Ставить пляшку на стiл i сiдає.

Таратута. Ех, жаль, на коньяк не вистачило монети. Доведеться цю кислятину пити. (Наливає в чарку). Войдiтє. (П'є). Брр… (Помiчає Юркевича i схоплюється). Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Ось де довелося побачитись!

Юркевич. Таратуто! Ти звiдки взявся? Та хiба ти не на фронтi?

Таратута. Ба, згадали! Я вже пiвроку вiльний козак, ха-ха! Шофер, куродав i — гони монету. Життя — що нада! Ситий, п'яний i нiс у тютюнi. Кожного дня товарообман, продаю гас, купляю масло, давлю собак, курей, гусей i все на свiтi. Мене так i звуть: Таратута — куряча смерть. Ха-ха-ха! Сьогоднi тут, а за пiвгодини — шукай вiтра в полi. Щодня нова дєвочка!

Юркевич. Стривай, стривай — яка думка! Слухай, Таратуто, чи можеш ти менi допомогти?