Читать «Погоня за вівцею» онлайн - страница 150
Харукі Муракамі
Я перестав думати і віддався плинові часу. Час поніс мене із собою. Щоразу нова темрява малювала нові візерунки.
Годинник вибив дев’яту. Коли останній удар поволі розтанув у темряві, на мить запала тиша.
— Ну, то що? Поговоримо? — спитав Пацюк.
— Гаразд, — погодився я.
11. Мешканці темряви
— Гаразд, — погодився я.
— Я прийшов на годину раніше, ніж було домовлено, — сказав Пацюк винувато.
— Та нічого. Як бачиш, я вже давно нудьгую.
Пацюк тихо засміявся. Він був у мене за плечима. Здавалось, ніби ми сиділи спинами один до одного.
— Схоже, ніби старі добрі часи вернулися… — сказав Пацюк.
— Ти згоден, що нам вдається поговорити по щирості лише тоді, коли в нас багато вільного часу? — сказав я.
— Мабуть, що так.
І Пацюк усміхнувся. Я збагнув це відразу, хоча сидів спиною до нього. Взагалі я багато чого відчував за найлегшим рухом повітря або тоном розмови. Адже ми колись дружили. Так давно, що важко й пригадати.
— Але ж хтось казав таке: «З ким час марнуєш — з тим по-справжньому товаришуєш», — мовив Пацюк.
— Здається, це твої слова.
— Як завжди, інтуїція тебе не підвела… Ти правий.
Я зітхнув.
— Та от в цій історії вона страшно схибила. Просто жити не хочеться! Дарма що ви всі разом мені стільки підказок давали…
— Тепер уже нічого не вдієш. Ти і так з усім добре справився.
Я мовчав. І був певен, що Пацюк знов уважно розглядає свої руки.
— О, я завдав тобі багато клопоту! — сказав він. — Мені справді дуже незручно! Однак іншого виходу в мене не було. Бо, крім тебе, я не міг нікому довіритися. Про це я тобі і в листах уже писав, правда?
— От саме про це я й хочу від тебе почути. Бо я чогось тут як слід не розумію…
— Звичайно, — мовив Пацюк. — Звичайно, я тобі розкажу. Але спочатку випиймо пива.
Я підвівся з дивана, щоб принести пива, але Пацюк мене затримав.
— Я сам принесу, — сказав він. — Як-не-як, це мій дім…
Прислухаючись до того, як Пацюк звично-впевненими кроками проходить до кухні і набирає з холодильника одну за одною банки пива, я по черзі то заплющував, то розплющував очі. Темрява при заплющених і темрява при розплющених очах трохи відрізнялися кольором.
Пацюк вернувся з кухні й поставив на стіл кілька банок пива. Я намацав одну, потягнув за кільце на кришці й випив з неї половину.
— Коли нічого не видно, пиво — наче й не пиво, — сказав я.
— Вибач, але буде краще, якщо поговоримо в темряві…
Якийсь час ми ковтали пиво мовчки.
— Так от, — сказав Пацюк і відкашлявся. Я поставив порожню банку з-під пива на стіл і, все ще закутавшись у ковдру, уважно чекав початку розповіді. Однак його не було. У темряві я тільки чув, як, за старою звичкою, Пацюк перехиляє з боку на бік банку, щоб перевірити, скільки пива в ній ще залишилося.
— Так от, — ще раз повторив Пацюк й, одним духом випивши рештки пива, стукнув порожньою банкою об стільницю. — Почнемо з того, чому взагалі я тут оселився. Гаразд?
Я не відповів. Пересвідчившись, що я не маю бажання відповідати, він вів далі: