Читать «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2» онлайн - страница 14

Харукі Муракамі

Я розсміявся.

— А яка ж різниця між Діснейлендом і Гаваями?

— На Гаваях принаймні нема наставників.

— Ну що ж, непогана ідея, — визнав я.

— То що, поїдемо разом?

Я на мить задумався. І чим довше думав, тим сильніше переконувався, що поїхати на Гаваї — вельми непогано. Тобто мені чомусь захотілося вибратись із Токіо куди-небудь у зовсім інше середовище. Тут, у Токіо, я опинивсь у патовому становищі. Жодна путяща думка в голові не спливала. Усі провідні нитки обірвались, а нові не з’являлися. Враження було таке, ніби я роблю щось недоречне в недоречному місці. Хоч би до чого я брався — завжди відчував фізичний дискомфорт. Пригніченість, коли здається, наче споживаєш не ту їжу й купуєш не ті речі. А мертві залишалися мертвими — безповоротно, остаточно… Коротко кажучи, я трохи втомився. Утома, що нагромадилася за три доби прискіпливих допитів у поліції, все ще не пройшла.

На Гаваях досі я провів лише одну добу. На півдорозі до Лос-Анджелеса, куди я летів по роботі, через неполадки в моторі літак зробив вимушену посадку на Гаваях, і мені довелося переночувати в Гонолулу. Після того як авіакомпанія розмістила пасажирів у готелі, в його кіоску я купив собі темні окуляри, плавки й до самого вечора пролежав на пляжі. Чудовий випав день… Гаваї. Прекрасна ідея!

Безтурботно провести там тиждень, досхочу наплаватися, попити «Пінья-коладу» — і гайда додому. Розвіяти втому. Відчути себе щасливим. Засмагнути начорно. А тоді свіжим поглядом подивитися на своє становище, по-новому все обміркувати й подумки собі сказати: «Ну звичайно! Чого це я раніше не здогадався?». Непогано…

— Непогана ідея, — сказав я.

— Отже, вирішено! Їдьмо квитки купувати!

Перед тим як їхати, я попросив у Юкі телефонний номер і подзвонив Макімурі додому. Трубку підняв учень П’ятниця. Я назвався, і той люб’язно зв’язав мене з господарем.

Я пояснив Макімурі суть справи. І запитав, чи він не проти того, щоб я повіз Юкі на Гаваї. «Та я про таке й не мріяв!» — відповів Макімура.

— Зрештою, й тобі не завадило б трохи розвіятися за кордоном, — додав він. — Розгрібачам кучугур також треба відпочивати. Тим часом і поліція тобою не попихатиме. Тá справа ще не закрита, чи не так? Вони до тебе ще заявляться, будь певен.

— Можливо, — погодився я.

— Про гроші не турбуйся. Можеш побути там скільки тобі заманеться, — сказав Макімура. Будь-яка його розмова завжди закінчувалася грішми. Практична людина.

— Скільки заманеться — задовго. Досить і тижня, — відповів я. — Бо в мене і своїх справ по горло.

— Гаразд. Роби, як хочеш, — сказав Макімура. — Ну, то коли відлітаєте? Звичайно, чим раніше, тим краще. Подорож — така штука. Вирішив їхати — негайно вирушай. У цьому весь секрет. Багажу багато не беріть. Ви ж їдете не до Сибіру. Як чогось не вистачатиме — на місці купите. Там усе продається. Думаю, мені вдасться взяти квитки на післязавтра. Годиться?