Читать «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2» онлайн - страница 13

Повернувшись у свою квартиру на Сібуя, я став біля вікна й, потягуючи віскі, крізь жалюзі поглядав на швидкісну автостраду. А десь о четвертій відчув, що мене хилить на сон, забравсь у ліжко й заснув.

27

Минув тиждень. Тиждень, упродовж якого весна впевнено захоплювала свої позиції й жодного разу не відступала назад. На відміну від того, що було в березні. Сакура цвіла, а нічні дощі розкидали її пелюстки по всьому місту. Нарешті закінчилися вибори. І почався новий навчальний рік. Відкрився Токійський Діснейленд. Од великого спорту відійшов Б’єрн Борг. У хіт-парадах по радіо перше місце постійно посідав Майкл Джексон. Мертві залишалися мертвими.

Для мене цей тиждень виявився плетеницею безладних, безцільних днів, які нікуди не вели. За цей час я двічі поплавав у басейні. Підстригся в перукарні. Іноді купував газети, але не знаходив жодної замітки про Мей. Напевне, поліція все ще не встановила її особи. Щоразу, купивши газету на станції Сібуя, я заходив у «Данкін Донатс», прочитував її від початку до кінця й викидав в урну. Варті уваги статті мені не попадалися.

У вівторок і четвер зустрічався з Юкі, розмовляв із нею, обідав. А в понеділок, на початку цього тижня, ми виїжджали на автомобілі за місто і всю дорогу слухали музику. Зустріч із Юкі приносила радість. У нас була одна спільна особливість. Ми мали вільний час. Її мати ще не повернулася з-за кордону. Крім неділі та днів зустрічі зі мною, Юкі майже ніколи не виходила з дому. «Бо завжди, коли я прогулююся, який-небудь нероба обов’язково напрошується в наставники», — казала вона.

— Слухай, а чи не поїхати нам у Діснейленд? — запитав я.

— Ні, я туди не хочу! — скривившись, відповіла вона. — Мені там не подобається!

— Що не подобається? Оті м’якенькі, тендітні мікі-мауси, що з комерційною метою розважають дітвору?

— Так, саме вони, — відповіла Юкі.

— Але ж сидіти вдома — шкідливо для здоров’я, — нагадав я.

— Ну, а ви поїхали б зі мною на Гаваї? — запропонувала вона.

— На Гаваї? — здивовано перепитав я.

— Мама телефонувала. Сказала, що я могла б трохи погостювати в неї на Гаваях. Вона зараз там. Фотографує. Кинула мене напризволяще, стільки часу не згадувала — і раптом затурбувалася. І ну дзвонити. Найближчим часом вона не може повернутися в Японію, а я все одно до школи не ходжу… А що, Гаваї — не так уже й погано, правда? І якщо ви захочете приїхати — вона сказала, що дорогу вам оплатить. Адже я сама поїхати не можу, чи не так? Поїдьмо в гості на тиждень. Цікаво ж!