Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 9

Тож довгі зимові вечори Ксеня проводила, майструючи домовиків. А до весни вже кілька іграшок були готові.

Залишилося тільки імена їм подавати. Для цього Ксеня скористалася словником, де можна було відшукати безліч цікавих імен. До вподоби їй припали Влас і Панас. І от уже всі “власики” та “панасики”, а було їх біля десяти, помарширували до валізи.

Однією валізою, звісно ж, не обійшлося. Довелось брати ще й великий спортивний наплічник, куди напхалося безліч потрібних речей: словник, нотатник, ручка, книжка з улюбленими казками народів світу...

Квитки були куплені. Вилітати планувалося двадцятого травня. Оцінки за чверть і за рік отримала раніше за всіх, здаючи контрольні заздалегідь. Залишилося тільки з друзями попрощатися.

Геник, Васько й Оленка чекали Ксеню після уроків на розі піцерії.

Дівчинка вискочила з татового авта й кинулася до друзів.

- Сумуватимеш? - уже сидячи за столом і потягуючи томатний сік через соломинку, запитав Геник.

- За ким - за тобою? - пирхнула Ксеня.

- Ні! - буркнув хлопчик. - За нами - твоїми найкращими друзями!

- Наївний ти, Генику, - встряв у розмову Василько. - Вона собі таких друзів там знайде, чи то пак вони її, що нам і не снилося.

- Не погоджуся, - втрутилась Оленка, -друзі - то назавжди!

- Підтримую! - усміхаючись, додала Ксеня. - Ви мої найкращі, найдорожчі, хоча, - вона хитро глянула на Геника, - хтозна, хтозна?

- А ти присягни, що про нас не забудеш! -знову почав Васько.

- Ну хіба ви мене не знаєте?

- Ну-ну! - дружньо підтримала Оленка подругу.

На стіл подали запашну піду. Це змусило швидко перервати розмову - узялися до піци.

А за потрійною порцією морозива й зовсім вмов-кли, насолоджуючись смакотою.

Нарешті посиденьки скінчилися, і Ксеня нагадала друзям, що вирушає до столиці о шостій ранку.

- Я прийду попрощатися! - виголосив Васько.

- І я! - додав Геник швидко.

- О, які ви, хлопці, - плеснула по столі Оленка, - тоді я прийду найперша!

І от, сказавши друзям останнє “до побачення”, Ксеня вирушила в далеку подорож.

РОЗДІЛ 5. Неочікувана пригода наплічника

В аеропорту дівчинка відразу ж зустріла групу, з котрою летітиме до Нью-Йорка. Куратором виявилася Дарина Косар, струнка, симпатична, з довгим капітановим волоссям і синіми великими очима. Вона привітно усміхнулася Ксені і вручила таку ж футболку, як і в кожного, хто брав участь у програмі.

- Тепер ви як курчатка! Однаковісінькі! А отже, я вас усіх бачитиму та за всіма припильную!

Даринка (так Ксеня вирішила називати про себе куратора) мала славу однієї з найдосвідче-ніших супроводжуючих. З нею було легко й безпечно. Вона і з батьками встигала переговорити та заспокоїти, і з дітьми час до часу перекидалася слівцем та підбадьорювала схвильованих. І водночас нікого особливо не виділяла, але ніким й не нехтувала. Ксеня захоплено спостерігала, як вправно Даринка проводила збори та орієнтацію: