Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 8

«Що таке щастя? Це прямий ніс завдовжки від чотирьох до п'яти сантиметрів, не ширший ніж дюйм», — так починається мій щоденник майже десятирічної давності. Сьогодні я витягла кравецький метр. Виміри збіглися. А де щастя?

12.02. Пішла до доктора Коваля. Ні, нічого не трапилось. Просто я хотіла, щоб він подивився. Поза тим, той шрам на переніссі, дрібні загрубіння вздовж перетинки. Чи можна їх якось зменшити?

— Ні.

Ні то ні. Переживу. На думку Евки, нічого не помітно. Я знову чіпляюся за міліметри.

А проте врода — це питання міліметрів. Узяти, приміром, губи. Якихось три міліметри, і ти вже обертаєшся на вулкан сексу. Власне, про губи… Коли я нині отак стовбичила проти дзеркала, то зауважила, що вони могли б бути більшими.

13.02. Сьогодні вечірка на честь Дня святого Валентина. Весь час розмірковую, що я їм скажу. Признаватися до того носа чи ні? Може, відвернути від нього увагу, наприклад обтяти волосся чи зробити яскравий макіяж?

— Я цього не робила б, — порадила Евка. — Ніхто навіть не помітить. От побачиш.

Уже не можу дочекатися. Там має бути купа хлопців. І Рафал. Ми не бачилися з Нового року, коли він поставив питання про зміну характеру наших стосунків.

Зміна характеру наших стосунків

— Коли ти йому скажеш? — запитала Евка перед самим Новим роком.

— Що я маю йому сказати?

— Що твій батько все вигадав. Що він не має жодних рахунків і не збурював Берлінської стіни.

— Гадаєш, я повинна це зробити?

— А як довго ти збираєшся це приховувати?

— Не знаю. Скільки вдасться.

— І сподіваєшся, що ваш шлюб буде вдалим?

— Господи, Евко, кожен має якийсь скелет у шафі, — розпсихувалась я. — Я знаю, що повинна це спростувати. Тільки…

— Боїшся, що він з тобою розірве? Ти розірвала б?

— Гаразд. Скажу йому завтра.

— Ти не мусиш, Малино.

— Не мушу, але скажу.

Ми сиділи в мене на кухні.

— Це і так випливло б одразу по весіллі. Адже батько не привезе жодних паперів. Хіба що жовті. Але якщо Рафал зі мною розірве, це буде на твоїй совісті.

— Якщо він з тобою розірве, це значить, що він тебе не вартий.

Я розповіла Рафалові все. Спершу вижлуктила цілу пляшку «Ново-Паситу» й половинку настоянки меліси. Вийшло дорожче, ніж два «малібу» з льодом, а ефект той самий. Ми стояли на подвір'ї, перед моєю зупинкою. Я навіть не помітила, коли засвітилися ліхтарі. Рафал слухав, розгрібаючи черевиком свіжий сніг.

— У корабель я не повірив, — озвався він по довгій паузі. — Хто тепер возить золото кораблем?

— Напевно, що не мій батько.

— Але ті рахунки… Звідки ти знаєш? Він п'ятнадцять років просидів у Німеччині.

— Я не сподівалася б на жодні рахунки, Рафале.

— Слушно. Світ через це не завалиться.

— А що буде з нами?

— Ну що ж, нездала спадкоємице. Я приїду по тебе на Новий рік, — тепло всміхнувся він.

Ура! Все буде класно.

* * *

Новий рік ми зустріли в горах. Щойно зірвали кілька петард і впорались із корком від шампанського, як Рафал підійшов мене привітати.