Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 10

— Ні, бо він знає тільки п'ять фраз: «Коли обід?», «Коли вечеря?», «Де газета?», «Звільни туалет» і «Переключи на новини».

— Він принаймні передбачуваний. Не руйнує тобі особистого життя.

— Мені ні, щонайбільше — так це моїй мамі. Малино, не плач. Може, Рафал повернеться. Може, він тоді забагато випив.

— Він майже нічого не пив.

— Або замало. Ще не все втрачене. Бо люди не розривають заручини руба. Ти мусиш зачекати.

Я витримала три дні. Потім зателефонувала: мовляв, хочу повернути обручку.

— Я саме збирався до тебе дзвонити, Малинко. Запитати, як ти себе почуваєш.

— Нормально, — видушила я, зворушена його добротою.

— Це чудово. Ти все обдумала?

— А ти?

— Я? — здивувався він. — Я обдумав усе раніш. І хотів би до тебе зайти.

— Гаразд, коли? — «Ми спокійно поговоримо, може, він збагне, яку помилку скоїв».

— Завтра. Уявляєш, я можу повернути ту обручку, і з мене відрахують тільки п'ятнадцять відсотків.

— Супер… — «Чому це звучало так жалібно?»

— Ти справжній товариш. Інша торгувалася б, може, навіть мстилася б.

— Дай спокій, Рафале, за що тут мститися? За розрив заручин, і то в саму новорічну ніч?

— Ти знаєш, які є дівчата. Тому людина мусить щось розігрувати. А я з тобою не мушу.

Ще мить, і я щось йому заподію.

— То заходь завтра, бо потім я ненадовго поїду.

Він зайшов, забрав обручку й пішов. А я вирішила щось зробити зі своїм життям. Почала з носа. Нині я покажу його світові й Рафалові. Рафал. Побачивши мене, він почує ангельські дзвони.

15.02. Він не почув. Прийшов із якоюсь дебелою бабою. Баба мала квітчасту сукенку й великого носяру. Ледве цвиркнув мені «привіт». І як тут не вірити в число тринадцять?

Евка, як завжди, мала рацію. Ніхто не помітив носа. Кожен тепер пильнує свій власний. Люди думають про захист, про роботу та гроші. Я теж повинна почати про це думати, бо інакше мені пересунуть термін захисту. Візьмуся від понеділка. А Рафала я маю глибоко в носі. Боже, знову той ніс.

29.02. Дивовижний день. Перехідний, останній у цьому тисячолітті. Гарний для роздумів і складання обітниць. Але що я можу собі обіцяти, коли не знаю, чого хочу. Я хочу бути щасливою.

— Замало конкретики, — прирекла Йолька, та, що з рогаликами з варенням. — Ти мусиш чітко визначити, що саме тебе ощасливить. Екстравагантність чи прості радощі? Кар'єра? Кохання? Гроші? Все одразу?

Звідки я можу знати? Йолька гадає, що саме час. У серпні мені стукнуло чверть віку, а лічильник клацає собі далі. Чимраз швидше. Не озирнусь, як мине сороківка. Боже, сорок років! Ще недавно, в ліцеї, я була певна, що не доживу до тридцятки. Нехай хтось зупинить той клятий годинник!

— Алло! Є там хтось? — почула я Йольку. — Тож чого саме хочеш ти, двадцятирічна жінко?

3.03. Іменини місяця. Теж незлецький день для роздумів.

— Кожен день добрий, коли шукаєш виправдання для власних лінощів.

— Яких іще лінощів? — налетіла я на Йольку. — Це серйозні роздуми над метою життя.

— І що? Ти дійшла до якоїсь конкретики? Знаєш уже, що для тебе головне?