Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 72

Коли ми познайомилися з усіма персонажами „Щасливих змін“, з'явився наступний напис: „Ти теж можеш. Як це зробити?“ Ми побачили на екрані офіс, а в ньому поламані пляжні парасольки. Під кожною сидів чоловік у гавайській сорочці та шортах і, жваво й щедро жестикулюючи, заохочував до купівлі. Шістдесятирічний пан із сивою кучмою волосся, виполосканого у відбілювачі для білизни, проводив екскурсію по офісу і зраджував нам секрети роботи у „Fun Holidays“. І при цьому широко шкірився, розтягаючи шкіру, вкриту дешевою автозасмагою, і демонструючи імпозантний порцеляновий прикус. Закінчивши презентацію, він тицьнув у нас пальцем і сказав: „Зроби це! Тепер! Зміни свою долю!“

Кінець сеансу. Кілька хвилин ми сиділи нерухомо. Не знаю, як інших, а мене вразило.

— Люди, це суцільне шахрайство, — обізвавсь якийсь відчайдух. — Учора тут не було жодної співбесіди. Я знаю, бо мав тут лекцію, саме в цій залі. Вони винайняли її на сьогодні, щоб заманити кількох наївняків.

— Певно, що так, — утрутилася невисока білявка в сірих штанях. — Я була на такій презентації майже два роки тому. Тоді вони шукали телемаркетерів, а фірма називалася „Fantastic Time“.

— Це нічого не означає, — обірвала шатенка в елегантному піджаку. — Співбесіду могли провести десь-інде. Багато фірм винаймають зали тільки для презентації.

— Власне, — докинула її сусідка в ідентичному піджачку, — окрім того, закордонні фірми змінюють назви, щоб не сплачувати податків.

— Що найкраще про них свідчить, — ствердив відчайдух.

— А поза тим, оголошення вийшло сьогодні, — втрутилась я. — Як співбесіда могла бути вчора?

— Не було жодної співбесіди, — прояснила блондинка в сірих штанях. — Їм узагалі не потрібні перекладачі.

— Ми встигли це помітити, — відізвалося кілька осіб.

— Уся ця грандіозна фірма, яка шукає нових шляхів розвою, — вела далі білявка, — це жменька імпортованих шахраїв. Вони щопівроку змінюють назву, щоб утекти від тих, кого вже встигли надурити. Моя знайома працювала для них телемаркетером. Цілі канікули.

— І що вона робила? — зацікавилася сусідка шатенки.

— Видзвонювала до різних добродіїв, повідомляючи, що вони виграли тиждень відпочинку під пальмами. А потім запрошувала на співбесіду.

— Хто б не спокусився, — озвався відчайдух. — А що потім?

— Якщо він приходив сам, його обслуговувала цицьката працівниця в бікіні. Якщо з дружиною, то презентацію проводив сивуватий чувак у костюмі. В обох випадках жертва довідувалася, що одержить свій виграш, якщо винайме бамбукову хатинку з опорядженням принаймні на чотири роки.

— І скільки коштує таке щастя? — запитав відчайдух.

— Сумнівне щастя, бо хатинка виглядає як хижа, нашвидку склепана знесиленим Робінзоном Крузо. Опорядження пасує до хатинки. Дві лежанки, маленький умивальник, столик на одну пляшку рому й невеличка шафка. Це все — включно з вигрібною ямою й колонією тарганів, арендованою на чотири роки, — коштує стільки, що й новісінький „фіат“.

— Це не дорого, — запевнила нас шатенка. — Адже в ній можна жити все літо.