Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 70
Ізабелла Сова
— Ну а в кнайпі, за пивом?
Евка глянула на мене зі співчуттям. І слушно. Хто б хотів вислуховувати у кнайпі балачки про якісь там запити? Хіба Йолька. Мені стало вдвічі прикро. Я мигцем мчуся до Евки з кожною дурницею, а вона самотою долає життєві труднощі.
— Дай спокій, Малино, — скинулася вона. — Ти більше переймаєшся моїми запитами, ніж я.
— А з чого ти житимеш?
— Наразі даю уроки, цього тижня останні перед канікулами.
— І що далі?
— Може, ти переїхала б до мене? Заощадиш чотири сотки.
— А ти?
— Я буду сплачувати половину суми. Це зайві сто злотих у кишені.
— Ти серйозно?
— Я вже давно хотіла тобі запропонувати.
— А що там у тебе з Томеком?
Евка видалась мені якоюсь згаслою. Мабуть, через ворожбу.
— Як у вас справи?
— Ніяк, — знизала вона плечима. — Завтра у нас останнє заняття з хімії. І це все.
— Тобі зле? — дурне питання. — То борися.
— Я не можу знімати його на заняттях. Це було б неетично.
— То що ти збираєшся робити?
— Почекаю розвитку подій.
— А якщо вони не розвинуться?
— Це теж якийсь розвиток.
Може, й так? Може, і не варто змагатися з долею? Боротися? Може, життєва мудрість полягає саме в тому, щоб приймати все, що нам випаде.
От тільки я так не зможу.
— Нема проблем, — відказав він з усміхом. — Ви знайдете когось на своє місце, і все в порядку. Я згідливий, як дитина. Тільки щоб рахунки сходились.
Я маю цілий місяць. Знайду.
А друга справа — це перенесення захисту на вересень. Науковий керівник ремствував, побачивши мою заяву.
— Пані Малино, за тиждень до захисту? А я мав на вересень важливі плани.
Знаю: три тижні вилежування на Канарах.
— Зрештою, я можу й тепер, але ворожка мені відрадила.
— І ви, освічена людина, вірите у ворожок?
— А чому б мала не вірити? Адже ворожка — це не єдиноріг чи там гном.
— Якщо ви ще скажете, що вірите в єдинорогів, ви мене остаточно доконаєте.
— Окрім того, — тягнула я, — це не якась звичайна ворожка з вулиці, а моя бабуся.
— Це, звісно, міняє суть речей, — ущипливо визнав керівник. Хвилину дивився на мою заяву. — І що цікавого сказала цього разу твоя бабуся-ворожка?
— Що я мушу відкласти захист, бо хтось помре, — збрехала я.
— Хтось із родини?
— Ні, в казенному домі, тобто в університеті. Помре в далекій мандрівці.
— Вона щось уточнювала? — зацікавився він.
— Тільки те, що він має темне волосся і що йому загрожує раптова смерть далеко від дому. На острові. Пізнім літом.
— Звичайно, краще не ризикувати, — він швидко нашкрябав «Не заперечую». — Про себе я не турбуюсь. Йдеться тільки про безпеку інших моїх колег, викладачів, професорів.
— Звичайно, — погодилась я. — Я знала, що ви мене зрозумієте.
— У такому разі що ж, Малинко, подружко, випускнице. Побачимось у вересні.