Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 112
Ізабелла Сова
— Як ви гадаєте, пані магістр…
— Я просила б не називати мене «пані магістр», — урвала я. — Це звучить жахливо.
— А може бути «меджі»? — озвався якийсь відчайдух, певно, фанат карикатуриста Анджея Млєчки.
— Можете казати на мене «пані». Або й звертатися на «ти». А щодо наркоманів… Найкраще це окреслив Курт Воннеґут. Сказав, що коли люди не можуть змінити нічого довкруж, то намагаються змінити щось усередині. І починають експериментувати. Одні тягнуться до ліків, інші до таємничих релігій, а ще інші до наркотиків.
— Класна теорія, — озвався пухкенький білявчик з першого ряду. — То ми вже можемо йти? Вже перша.
І вони вибігли, не чекаючи дозволу.
Вони мають у носі старого нудного педагога.
— Перепрошую, — тихенько промимрила вона. — Я прийшла раніше, бо маю прохання.
— Слухаю.
— Розумієте… я цікавлюся проблемою наркоманів. І… і чи могли б ви назвати мені якісь прізвища?
— Але я не знаю жодних наркоманів.
— Ви не зрозуміли, — дівчина поправила окуляри. — Я просила прізвища авторів, які займаються лікуванням наркоманії.
— Авторів? Теж не знаю…
— Позавчора… ви згадували одного психолога, котрий пише на цю тему.
— Воннеґут? — запитала я для певності.
— Власне, — втішилася та.
— Але він не є психологом.
— Ні? — здивувалася шатенка.
* * *
— Справді ні? — пожартувала Йолька.
— Знаєте, що мене доконало? Що та мала й справді відмінниця.
— Вони, мабуть, нічого не читають.
— Читають, — спростував Лешек, — конспекти лекцій, щоденники Леонардо Ді Капріо й десятки порадників про те, як заробити сто мільйонів, використати енергію космосу, масово притягати чоловіків чи жінок.
— Ми нарікаємо, як старі тітки.
— Мене прошу виключити з кола тіток. Я саме переживаю перший курс університету, разом із Томеком.
— Він молодший від Евки на сім років, — поінформував Йольку Лешек.
— Супер! — захопилась Йолька. — Ти будеш довше ходити на вечірки.
А ще два роки тому Йолька виголосила мені таку проповідь.
Йольчина проповідь
— Малино! Я хотіла з тобою серйозно поговорити, — почала вона, попередньо замкнувши двері своєї кімнати. — Знаєш, на яку тему?
— Мабуть, здогадуюся. — Тиждень тому я зізналася, що кручу з хлопцем, на два роки молодшим від себе. — Про Ігоря?
— Саме про нього. А радше про різницю у віці, яка вас розділяє.
— Розділяє? Це тільки два роки.
— Це аж два роки, — загриміла Йолька. — Коли він буде двадцятисемирічним немовлям, ти будеш підтоптаною жінкою середнього віку.
— Ти що, жартуєш? Еллі Макбіл тридцять, а вона анітрохи не виглядає на жінку середнього віку.
— Це освітлення й каліфорнійське повітря. У нас у Кракові такого немає.
— То що мені робити? — розпачливо запитала я.
— Я не можу нічого тобі диктувати.
— Я тільки прошу поради!
— Ані радити. Ти сама мусиш дійти рішення. Скажу лише одне. Віктор старший від мене на рік, а я все одно відчуваю небезпеку. Бо коли він буде блискучим сорокарічним адвокатом, я буду…