Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 11

* * *

Чого саме я хочу? У хвилини надлому — Рафала. А поза тим? Коли мені було сімнадцять, здавалося, що я врятую світ. Винайду щеплення від раку, полечу на Марс чи стану славетною зіркою. Я відчувала, що можу все, що в мене вийде. Наївна дівчинка з головою у хмарах і крильми ангела. Кожна невдача позбавляла мене кількох пір'їнок, а перші роки в універі цілковито опустили на землю.

Спершу я вступала на мистецтвознавство. «І що ти потім з цього матимеш?» — запитували знайомі бульбини. Для інформації, бульбини (термін Евки) — це ті, хто бачить тільки прозу життя. Сама приземленість. Замість мрій — плани, конкретні й бульбацькі: заробити на телевізор, купити більше авто, обрати добрий факультет.

А я вибрала мистецтвознавство. «Засную галерею, де будуть тільки справжні твори, — мріяла я. — Жодної халтури. Тільки Мистецтво, з великої „М“. Оточу себе митцями, відмежуюся від бруду світу. Куритиму сиґари і згори поглядатиму на дріб'язкові проблеми бульбин». На щастя, я познайомилася з Анкою. Анка закінчила малярство з відзнакою, а тепер «штампує» солдатиків до комп'ютерної гри «Fire, fire, fire!». Спочатку вона малювала тло, потім деталі мундирів, а тепер цілі фігурки: снайперів, богатирів, мутантів. Прогресує.

Коли ми познайомилися, вона вже місяць сиділа без роботи, як і більшість товаришів з її курсу. Спроби продавати карикатури на Ринку завершилися погрозами з боку конкурентів, тож Анка вирішила пошукати чогось іншого. Тим часом через брак коштів жила «на халяву», вештаючись по знайомих і поїдаючи все, що тільки вдасться. Якось вона з'явилась і в мене.

— Привіт, Малино. Пам'ятаєш мене з вечірки у Еви? Я проходила мимо й вирішила зайти. Ой, як щось пахне!

— Залазь. Я печу шарлотку. Скуштуєш?

— Не відмовлюся.

— Зараз покраю, а ти заходь до кімнати.

— Знаєш, я краще побуду на кухні. Якось приємніше. Може, маєш щось пити?

Ми посиділи біля бісквіта. Я розповіла їй про своє навчання. До мрій про галерею перейти не встигла.

— Якщо хочеш через кілька років кувати біду, тягни це далі, — байдуже порадила вона, розглядаючись по полицях. — О, сухий йогуртовий крем. Це смачно?

Голодні Анчині очі та її байдужливість до мистецтва змусили мене замислитись. Але остаточного рішення я дійшла у другому семестрі. У нас почався новий предмет — «Бібліографія». Ми мали визудити списки підручників за всі п'ять років. Автор, назва, видавництво, рік видання. Тоді я дала собі спокій. Не тому, що це було понад можливості моїх звивин. Просто якщо на порозі XXI сторіччя студенти поважного навчального закладу мусять забивати пам'ять назвами застарілих книжок, то щось тут не так. І я покинула. Тепер закінчую управління. Теж дурість.

7.03. Сідаю за комп, бо науковий керівник допитується про подальшу частину праці. Наразі він одержав тільки вступ, план і зміст.

— Виглядає обнадійливо, але я хотів би побачити хоч піврозділу.

— Я не встигла роздрукувати, але маю все в комп'ютері. — «Брехня, знову брехня».

— Усі так кажуть, — усміхнувся керівник. — Майбутнє перед нами, так?

Отож сиджу. Днями поспіль читаю мудрі книжки і клацаю по клавіатурі. Захист у червні, якщо встигну. А потім? Справжня дорослість. Знайду роботу й мету в житті.