Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 105
Ізабелла Сова
Я обернулась і побачила чи не двометрову постать у сірих штанях. Під тонким светром з норвезьким візерунком клубочилися десятки біцепсів, трицепсів, триголових і дельтовидних плечових і грудних м'язів, прямих і косих живота, а також найширших спинних. У сумі понад дев'яносто кілограмів сплетінь, розгалужень і вузлів, щедро задрапірованих на потужному скелеті. Поза тим, припечене морським сонечком обличчя білявця, безтурботні блакитні очі, міцне підборіддя й ніс: прямий, короткий, скандинавський. Новочасний символ безжурності й добробуту.
— Пан Яспер Педерсен? — простягла я руку.
— Просто Яспер, — він зиркнув на мою долоню. — Я повинен її поцілувати?
— Досить міцно потиснути. — «Привітання позаду». — Що ти хотів би оглянути в нашому прекрасному місті? Куди хотів би сходити?
— Може, до якогось бару з киснем? — пожартував він.
— Ти, певно, їхав через Алеї?
— Якщо це можна назвати їздою. Два кілометри на годину.
— Жах, правда? — запитала я, не приховуючи гордості.
— Ви повинні встановити в таксівках протигази, — всміхнувся він.
— Тиждень-другий — і звикнеш.
— Якщо доживу. Так і відчуваю, як мене зусібіч атакують мільярди вільних радикалів.
Ех, ви, скандинави, в голові у вас паморочиться. Певно, від надлишків кисню. Я, либонь, скорчила грізну міну, бо Яспер швидко додав:
— Це тільки жарт, Малино. У нас у Копенгагені теж є пробки й мільярди вільних радикалів.
— Справді? — я зобразила великий подив. — Добре. Куди підемо?
— Я охоче щось з'їв би.
— Є якісь спеціальні побажання? Китайська кухня? Мексиканська? Італійська?
— Я волів би звичайний сніданок. Ну знаєш, без паростків сої, спагеті й соусу чилі.
Я відвела його до вегетаріанської їдальні. Для нього ми замовили чотири порції яєчні й відро пластівців із молоком. Для мене соєву каву.
— Що ти поробляєш у Польщі? — поцікавилась я.
— Власне кажучи, нічого. Відпочиваю, обдивляюся — просто вікінг на вакаціях.
— А чому саме Польща?
— Розумієш, я об'їхав шмат світу, відвідав Північну Америку, Індію, Нову Зеландію. А тут ніколи не був, — він перепрошувально всміхнувся. — Подумав, що зрештою мушу побачити, хто це нам отруює Балтику, вбиває безборонних медуз.
— Ви, скандинави, такі ніби екологи, а до китів не маєте жалю.
— Це не ми, це норвежці. Два різних народи, як росіяни й поляки. Ніби слов'яни, а скільки різниці! Візьмімо, приміром, алкоголь. Пересічний росіянин п'є більше.
— Але світовий рекорд за нами, — похвалилась я.
— Я чув.
— Що ти ще знаєш про Польщу?
— Небагато. Самі гасла з енциклопедії: Шопен, Валенса, полонез, Сенкевич, Кєсльовський. Ну і, звісно, папа, квашені огірки й польська шинка. Це, мабуть, усе.
— Зовсім не мало. Я не знаю стільки про Данію.
— А що ти знаєш?
— Що? — замислилась я. — Андерсен, Гамлет. Звісно, Ларс фон Трієр і банди Ольсена. Хіба не дивно, що людина стільки знає про Америку, яка лежить за тисячу миль звідси, а не знає сусіда з-за межі?
— Що тут дивного? Американці — великі спеціалісти із самореклами.
Ми допили каву, і я мусила бігти на співбесіду. Яспер зголосився скласти мені компанію.