Читать «Не дратуйте ґрифонів» онлайн - страница 10

— Не видиш?

— Нє, — й далі вдивляючись у сизу далину, відповідав коротко верхній. Вони сьогодні вже двічі мінялись місцями й не бачили ніякого знаку, але пильнувати доводилося. Не тільки тому, що берегли спокій Стану — на далеких луках і в лісі ходили невсипущі роз'їзди комонників, — а через те, що Великий князь мав повернутися за п'ять тижнів, а вже минуло шість, той маяк на Головному гирлі міг щохвилини пустити в небо чорне повісмо густого диму.

Воїн Вовко, ще раз прокинувшись, мовив угору товаришеві:

— А княжича Соболя й досі не є.

— Не є, — відповів той, і Вовко занепокоєно блимнув у бік полотки з білим знаменом на версі — чи не вчула молода велика княгиня Опія Руданівна. Але в полотці мов нікого й не було, тільки ледь ворушилась од вітру легка прозора завіса на дверях та коливався кінчик великокняжого знаку.

Проте, велика княгиня Опія не спала. Гойдаючи колиску, вона сиділа на м'якому ложі й чула все, про що говорили вої. Тоді підійшла до дверей і глянула крізь прозору завісу, невидима знадвору. Ті слова про княжича Соболя могли бути тільки натяком, недаремно ж воїн остережливо косував у цей бік. Найдужче вона боялася поголосу, бо слово жалить болючіш од стріли й копія, й нема такого щита, який би захистив людину від його жала.

Воїн Вовко під деревом знову почав куняти, й княгиня Опія пішла м'яким пістрявим підстилом назад до ложа. Малий Юрик заворушився й цмокнув губенятами, тоді раптом розплющив очі й закричав басовитим голоском. Опія переповила його, бо змок, але немовля й далі не вгамовувалось. Лапнувши себе за пазуху раз і вдруге, княгиня пригадала, з якої груді давала йому вранці, витягла сина з колиски, поклала в пелену й заходилась годувати. Ще кілька разів ображено хлипнувши, маля приссалося й замовкло. А з-від високої сосни знову почулось:

— Не видиш?

Княгиня принишкла, чи не почує знову про старшого княжича, Соболя, але нічого більше не було чути, й вона теж заспокоїлась.

…Се почалося ще минулої зими, коли Опія, вклонившись востаннє вітцеві-матері, приїхала сюди, в Стан Великого князя Велеслава, уперше по весіллі в гості. Велеслав мав уже чотирьох жін, але під старість вирішив одружитися вп'яте, бо Великий князь тим і вирізнявся з-поміж інших, що тримав під рукою багато коней, багато воїв та багато жін.

Уперше він позлюбився літ тому сорок, коли в бою з гетами загинув отець його Великий князь Боримисл і Велеслав перейняв од нього Юрів меч. Удруге привів жону-грекиню з Істрії, вона породила йому сина Соболя й досі була жива-здорова. Від неї ж Велеслав мав двох дочок, обидві вже віддані. Третю жону взяв у князя Тура, що тримав велике задунайське плем'я траків-туричів. Породивши йому Осмогруда, вона вмерла. По п'яти літах Велеслав позлюбився з князівною венедською, та вона майже щовесни приводила до його вогнища самих дочок, аж поки перестала повніти. Боляри потай гомоніли, що Великий князь уже старий і нездатний зачати, але ж Велеслав був добре свідомий своєї міжности, почувався на силі, хоча мав за плечима сім десятків, і послав сватів до князя Рудана Пугачича, що був головним у Севері, тримав два кийлі на Данапрі трохи ниже від Десни й збирав дань із хліборобів на Лівому й трохи на Правому берегах. Сіверський князь синами не був обдарований, і се ще ліпше грало на руку Великому князеві всіх земель — уміцнювало його волость і в Севері, хоч Велеслав доводився братом у перших Руданові, а Рудан мався під його рукою.