Читать «Не дратуйте ґрифонів» онлайн - страница 12

Трохи осторонь Велеслава стояло серед інших два молодих князі теж о голених підборіддях, вусах та кісках під шапками. Один дивився на неї спідлоба, білолиций і кароокий, як і вона, другий трохи презирливо мружився. Він був літ на п'ять старіший за того й зовсім чорнявий, не такий, як усі довкола.

Після врочистих жертов над кручею, де було зарізано вола, корову та юницю-дволітницю з коротенькими рожевими ріжками, Опію Руданівну розкрили й повели до великокняжої полотки. М'який сніг рипів під ногами, й нова велика княгиня боялася підковзнутись. Вона дивилася тільки в ноги, бо так і належало молодій, коли ж, підтримувана Велеславом за рукав, приступила до порога, то раптом спіткнулася й мало не впала.

Натовпом залеготів гомін, то недобрий знак, коли молода перепинається на порозі, але Опійка навіть не почула сього. Її вразив отой дуже чорнявий князь. Хто він такий — молода ще не знала, бо не знала тут майже нікого, крім своїх кревних сіверян, які приїхали разом з нею й тепер ішли поряд із яскравими рушниками сватів через ліве плече. Та зверхній погляд молодого князя аж обпік її. То міг бути один із синів Велеслава, але чи так се?

Весільники розмістилися в полотці Великого князя попід теплими повстяними стінами на цупких і довгих скіряних подушках, кожному підставили присадкуваті куцобокі столички для страв і напоїв, і коли молода знову зважилася глянути поперед себе, то вдруге затремтіла. Чорнявий князь так само дивився на неї, як і допіру перед порогом.

І хоч нареченій не личило дуже розперізуватися на власному весіллі, Опійка не могла й шматочка в рот покласти. А в шлункові аж пекло від голоду. Хто ж се такий? Хто се? Й чого він так страшно зорить на неї?

Їй відповів сам Великий князь. По якійсь там чарці меду та грецького вина він заходився показувати новій жоні, де хто сидить. Опійка, затамувавши подих, чекала, коли він дійде до того чорнявого, про інших нічого не чула й нічого не бачила, нарешті Велеслав показав порожньою чарою поперед себе:

— А се є мій син старійший Соболь, від грекині Кіни. А се оправуруч од нього…

Опійка вже й не дивилася на інших. Така новина ще дужче вразила її. Син її можа! Ой Леле…

Старий князь, певно, й уваги не звертав на все те й знічення своєї юної жони відносив на карб її нареченства та малих літ. А нова княгиня намагалася не дивитись у бік свого несподіваного пасинка, хоч звідти мовби вервою тягло вічі. Й коли, вгадавши хвилину, глянула на нареченого, Велеслав здався їй таким прадавнім і таким бридким, що сльози розпачу стиснули горлянку й не давали дихнути. Що тепер буде, що буде?.. Отець зав'язав їй світ, віддавши таку юну за сього старця, який пасував Опії не в батьки й навіть не в діди, а хіба в прадіди…