Читать «Не дратуйте ґрифонів» онлайн - страница 8

Розмова зайшла в глухий кут і вони, вже добре підпивши, не тямили, як з нього вибратися, щоб не порушити й законів гостинності, але й не поступитися власними поглядами. Геродот вирішив розповісти архонтові про те, що він бачив у найбільшому місті світу — Вавілоні, та в сю мить увійшов роб-воротар і звернувся до Геродота:

— Кіріє, тебе питає якийсь варвар…

— Мене?

— Тебе, кіріє. Він назвався Спарадоком, фракійським воїном.

Геродот блимнув на господаря, але той теж нічого не міг пояснити. Роб вів далі:

— Він каже, ніби приніс дуже важливу новину й хоче бачити тебе… Будь-кого з Афін, — уточнив роб.

Геродотові раптом стало задушно. Схопившись із ложа, він одтрутив роба й швидким кроком подався вздовж галереї до сходин.

Той, кого назвали Спарадоком, сидів біля хвіртки просто на плитах. Він мав украй стомлений вигляд, наче людина, яка кілька день не спала, ноги, обличчя й усе тіло в нього були вкриті сірою степовою пилюкою, й лише вічі блищали, мов у лихоманці.

— Се ти той варвар, що питав Геродота?

— Я не питай ніякий Геродот, — ламаною грецькою мовою відповів прибулець. — Я маю щось передавай афінському начальникові. Ти — афінянин?

Геродот кивнув.

— Тоді на!

Й подав йому маленького шкіряного гаманця.

— Що в ньому? — Геродот тремтячими пальцями розсупонив очкурець, і на долоню йому випав дебелий золотий перстень у вигляді смугастої гадюки. — Чий се перстень?

— Його давай мені цар аґафірсів Витислав, на якого ви, греки, речете Спарґапіт.

Сумнівів уже не було, Геродот повільно вкинув золотий перстень назад до гамана й засупонив. Той самий умовний знак, якого Протаґор чекав із нетерпінням уже декаду й про який говорив Геродотові Перікл, виряджаючи в далеку путь до земель скіфських.

Геродот лишив прибулого, який так і не встав з прохолодної бруківки, й кволо пошкрьобав сандаліями наґору, де лишався господар дому. Сказавши кілька незначущих слів на виправдання, Геродот пішов шукати Протаґора.

Мало статися щось незвичайне, й знак тому — важкий перстень у вигляді смугастої гадюки.

Коли Геродот, здибавши Протаґора на аґорі, дав йому калитку з перснем, молодий афінянин раптом зблід і безпорадно заозирався.

— Де він? — нарешті спитав Протаґор.

— Варвар?.. Я лишив його в домі архонта-басилея.

— Ходім до нього.

Цілу дорогу вони не сказали собі й слова, й Геродотові було аж трохи шкода свого молодшого товариша, та вже коло басилейової хвіртки крок Протаґора набув колишньої твердости, й він узяв Геродота за плечі:

— Поговоримо з ним разом.

Але Геродот лишився на місці.

— Я не хочу бути причетним до сього, — сказав він, обернувся й потяг ноги туди, де крізь широко розчинену браму Західного пілону видніли надгробки некрополя. Коли ж поглянув по десяти кроках назад, Протаґора вже не було на вулиці.

Розділ 2

Великокняже військо разом із отарами й табунами коней з давніх давен, ще з велепам'ятних літ юности Великого князя Велеслава та його вітця жупана Боримисла обрало собі місцем для стану простору, порослу лісом і перелісками смугу між гирлом Данапра, морем та берегом Сиваського болота, яке греки називали Меотидою. Тут було все необхідне для прожитку ста тисяч людей, їхніх коней, черід і незчисленних отар овець: і трава, й дерево, й затишок, і в землі сій військо почувало себе забезпеченим від усіх можливих несподіванок.