Читать «Роман юрби» онлайн

“Естетична програма мого творчого покоління була і лишається простою: увага до пересічної людини, до людини серед людей, людини серед тижня – саме тієї, котра живе побіч тебе. – Так сформулював Валерій Шевчук свою творчу позицію при врученні йому Шевченківської премії. – Навіть у своїх історичних творах я завжди прагнув до зображення саме такого героя, бо вважав і вважаю, що це один із достойних способів повернути літературі її високе, гуманістичне, загальнолюдське призначення. Вважав і вважаю: тільки любов’ю до малого, часом упослідженого, але добротворного брата свого можна виміряти сенс своєї праці”. І ця естетична програма творчого покоління шістдесятників є повною мірою естетичною програмою самого В. Шевчука. Творчість цього письменника – приклад того, як можна, відстоюючи своєю працею право митця бути самим собою, творити так, як підказує йому письменницька інтуїція, освоювати нові естетичні площини без озирання на будь-які приписи офіційної критики.

Валерій Шевчук – письменник своєрідного художнього стилю, який чи не найбільше з-поміж своїх сучасників “увібрав” тенденції розвитку світової літератури, належить до письменників-інтелектуалів філософського спрямування, загалом тяжіючи до змалювання культурних, духовних сфер життя (“На полі смиренному”, “Дім на горі”, “Три листки за вікном” та ін.), в центрі подій його часто є людина інтелігентна, високоінтелектуальна, той тип українця, що належить до книжників. Такі герої не тільки є носіями культурного коду свого народу, оскільки акумулюють культуру своєї епохи, – вони мислять її категоріями і сприймають світ крізь призму своєї освіченості, інтелігентності, прагнення до самопізнання й саморозвитку. І при цьому вони перебувають не тільки на марґінесі суспільного життя, а й у своєрідній опозиції до тоталітарної держави, чим, власне, ця їхня маргінальність і обумовлюється. Тим-то зрозуміле тяжіння В. Шевчука до символіки, притчевості, алегорій, а фантастична трансформація об’єктивної дійсності потребує від нього синтезу реального та умовного стилів. Його образи, що концентрують певну філософську символіку, співвідносячись із фактами реальної історії, підносять до рівня символу й факти цієї історії, а також кидають відсвіт на події сьогодення, витворюючи відповідні паралелі.

Умовно в його творчості можна виділити три основні напрями: історична проза, яку сам автор називає історичною фантастикою; твори на сучасну тематику; літературознавчі та історичні розвідки. І ці три тематичні структури цілком органічно з’єднуються в одну цілу творчу будову, яка й охоплює витворену уявою митця художню галактику, його своєрідну візію України, що, очевидно ж, неможлива як без ретроспективного погляду вглиб віків, так і без художнього віддзеркалення українського життя другої половини XX ст. Тим-то настановою митця було простежити духовну еволюцію українця, котрий віками вибудовував своє “я”, здобуваючись у кінцевому підсумку на історичне зростання духовності – на рівні цілої нації. У художньо-жанровому коді його кількавимірної різножанрової прози, в якій і простежено 1000-літній розвиток духовності українського народу, діалектику української душі від дохристиянських часів до новітніх, тоталітарних і постколоніальних, завжди запрограмована значуща проблематика з її загальнолюдськими вартостями й орієнтаціями, цікавими цілому світові.