Читать «Таємничий лицар» онлайн - страница 13

— Сиди тихо, малий, — гарикнув на нього Дунк. — Панство не питало твоєї думки.

— А я її казатиму, коли схочу!

— Ні, не казатимеш, — заперечив Дунк. «Довгий язик колись зведе тебе у могилу. А заразом і мене.» — Гадаю, солонина вже досить розмокла. Дай-но по смужці нашим друзям, хутко.

Яйк зачервонівся, і на якусь мить Дунк налякався, що малий почне скозуватися. Та натомість він тільки спохмурнів, хоч і кипів так, як тільки здатен кипіти хлопчик одинадцяти років.

— Воля ваша, пане, — відповів Яйк і занишпорив на дні Дункового шолома. Виблискуючи голеною головою у червоному світлі багаття, він узявся роздавати солонину присутнім.

Дунк вхопив свій шматок і вчепився зубами. Після вимочування солонина стала нагадувати замість дерева шевську шкіру, тільки й того. Він узявся смоктати з одного кутка, смакуючи сіль і намагаючись не думати про печеного вепра у корчмі, що тріщав на рожні та капав салом.

Темрява густішала, з озера налетіли гедзі та комарі. Гедзі взялися надокучати коням, а комарам більше смакувала людська кров. Аби врятуватися, довелося підсісти до багаття і ковтати дим. «Закоптять або з’їдять», похмуро думав собі Дунк, «розкішний вибір». Він почухав руки і підсунувся до вогню. Міх з вином, кислим та міцним, скоро знову пішов по колу. Дунк зробив добрячий ковток і передав міха далі, а тим часом Кіт з Мрячної Пустки завів оповідку про те, як врятував життя пана з Лихомостя за часів повстання Чорножара.

— Тут падає хорунжий князя Армонда, я зіскакую з коня, а навколо, значить, самі зрадники…

— Гей, пане, — раптом покликав Глендон Пал, — що то були за зрадники?

— Та вояки Чорножара, хто ж іще.

Вогонь блимнув на криці у руках пана Глендона. Віспини на обличчі спалахнули червоним, як відкриті рани, а кожна жила напружилася, мов тятива арбалету.

— Мій батько бився за Чорного Дракона.

«Знову те саме». Дунк пирхнув. «За Червоного чи за Чорного?» — не личить питати таке в добрих людей. Одна біда з того.

— Я певний, пан Кайл не хотів образи вашому батькові.

— В жодному разі, — підтвердив пан Кайл. — Це все байки давно минулих днів. Червоний Дракон, Чорний Дракон… Чого нам сваритися через теє, хлопче? Ми тут усі — братчики зацного заплотного братства.

Пан Глендон зважив слова Кота. Здавалося, він пробував зрозуміти, чи з нього не глузують.

— Даемон Чорножар не був зрадником! Старий король віддав меча саме йому, бо побачив у Даемоні справжню шляхетність, хоч той і народився байстрюком. Інакше чого б він вклав клинка Чорножар до руки Даемона замість Даерона? Король хотів віддати йому і престол теж. Бо Даемон був більш вартий корони.

Впала тиша. Дунк чув тихе потріскування багаття, відчував, як шиєю лазять комарі. Він ляпнув по них долонею і зиркнув на Яйка, бажаючи понад усе, щоб той мовчав.

— Я був малим хлопчиною, коли на Червонотрав’ї сталася битва, — мовив Дунк, коли ніхто більше не знайшов слів, — але потім служив зброєносцем лицареві, який бився за Червоного Дракона, і вже лицарем присягав панові, що бився за Чорного. За обидва боки стояло багато хоробрих та гідних вояків.