Читать «По живу і мертву воду» онлайн - страница 6

— Як тільки ми влаштуємось на роботу, відразу ж почнемо вчитися. Ну, на різних там курсах. Розумієш, совіти дуже люблять людей учити. Слово честі! Навіть наш Петро не заперечує цього й каже, що ні в якій іншій державі такої пільги нема. В них курси, школи і всякі підготовки на кожному кроці. Головне — безкоштовно, і навіть можуть тобі пенсію платити, стипендія, як у них називається.

Зробивши невелику паузу, Юрко продовжував:

— Значить, ми працюємо і вчимося. Ми ж молоді, нам саме час учитися.

От як у нього легко й швидко виходить — «працюємо і вчимося». Стефі здається, що Юрко витяг її на якусь високу гору, а тепер відірвав од землі й летить з нею в повітрі. Вона сама любить помріяти. Але в нинішні часи марні мрії небезпечні. Зараз треба триматися землі. І Стефа однією іронічною фразою пробує схаменути Юрка.

— Так, так, — киває вона головою, — ти вивчишся на інженера, а я на…

— На інженера? — спантеличено питає Юрко. Хлопець такий захоплений, що не помічає підступу. — Чому на інженера?

— Ти на інженера, а я на професорку, а то й на лікарку, — в голосі Стефи звучить відверте глузування. Та Юрко знову не відчуває насмішки.

— Що ти, Стефо, — каже він невдоволено. — На інженера треба довго вчитися. Ні, про це рано навіть думати. Спершу я піду на курси трактористів або шоферів, а ти… Там видно буде. Головне — нам спеціальність у руки одержати. Я ж уже трохи вмію автом керувати. Слово честі! Мотора я добре не знаю, а залити бензин, воду, завести машину зможу. Я навіть і поїду на малій швидкості.

Ні, Юрко не хвалився, не вигадував, не обіцяв золотих гір. Він міркував дуже сміливо, але тверезо. Видно, він не раз обдумував свої плани, перш ніж посвятити в них свою товаришку. Та все ж щось бентежило його, чогось він не доказував. Стефа відчувала це. І раптом вона зрозуміла, чого боїться її коханий, бо ж і вона в глибині душі боялася того самого. Юркові плани будувалися з моменту появи радянського війська. Одначе ждати приходу совітів доведеться кілька місяців. Що буде з ними за цей час, коли зараз кожен день позначений кров'ю і смертю?

Думки хлопця й дівчини знову збіглися на одну стежку.

Коли Юрко заговорив, голос його звучав невдоволено, глухо, видно, йому було нелегко говорити про це.

— Тепер слухай мене, Стефо. Боже борони, щоб хто-небудь пас удвох побачив. Тоді все пропало. Тому зустрічатись будемо рідко…

Останні слова вразили дівчину. Можливо, Стефа запідозрила якийсь інший, фатальний для неї зміст. Вона поривчасто обійняла Юркову шию тонкими руками й притислася до нього з такою несподіваною для її худенького тіла силою, що хлопець аж злякався.

— Чого ти? — квапливо й стурбовано зашепотів він. — Ну, чого ти? Не треба так… Дурненька моя. Потерпимо. Інакше не можна.

— Не вірю, — безнадійно призналася Стефа. — Нічому не вірю. Ти забудеш мене. Усе мине, як у пісні співається…

— Слухай, Стефо…

— Коли ти поруч… Я вірю, мені не страшно тоді, і я така смілива, хоч на край світу. А як тільки…

— Стефо, я не хочу слухати дурниць. Я тобі правду скажу:, якщо в тебе немає сили характеру, тоді ми й справді — діти і в ляльки бавимося… Думаєш, мені легко буде тижнями тебе не бачити? Що з того? Не можна!