Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 63

Не зводячи очей з метеорита, Джеймс відступив на два-три кроки, підкоряючись наполегливому заклику Меджі: він чув її поквапливі, збуджені слова, але зміст їх не доходив до нього, вони наче ковзали по його свідомості. Плісень сильно розрослася, це безумовно. Мутація це чи її природний ріст? І чому тут не чутно її специфічного запаху? Може, це й мутація: адже в нашому земному повітрі можуть бути найрізноманітніші речовини, невідомі на тій планеті, звідки прилетів метеорит. І вони, можливо, впливають на плісень… Хай йому чорт, можна збожеволіти від усіх цих «можливо»! Щось схоже з рівнянням з багатьма невідомими. Шкода, що не видно комах… чи впливає на них плісень, чи ні? Там, у палатці, різка мутація сталася тому, що на плісень попав попіл з люльки, в цьому Джеймс був цілком певен. Попіл… так-так, звичайно, попіл! Ось чого, можливо, бракує. І тоді все стане ясно…

Джеймс підвів голову, наче прокинувся, і поглянув на Меджі. Він помітив, що вона якось боязко дивиться на нього. Ага, вона ж щось говорила, а він нічого не чув, захопившися своїми думками. Мабуть, і справді він одержимий, як сказав Клайд, тьху, це просто неввічливо! Меджі говорила далі, дуже переконливо і трошки злякано:

— Джеймс, любий, будь ласка, ходімо! Мені страшно, уже стемніло… і річка шумить, і тут, під цими величезними кедрами, так похмуро. Ну послухайте ж нарешті, Джеймс! Скільки можна говорити? Господи, він нічого не чує! — з відчаєм сказала вона.

— Ні-ні, Меджі, я все чую, просто трошки замислився й тому не відповідав, — спробував якомога переконливіше заспокоїти її Джеймс, — так замислився, що ось навіть і не закурив, як хотів. — Він поліз у кишеню по люльку й тютюн.

— Це просто неможливо, — гукнула дівчина, сплескуючи руками й сердито дивлячись на нього. — То він півгодини нічого не відповідає й мовчить наче скам’янілий, то раптом йому треба зразу ж таки закурювати, коли нам давно вже час іти. Наче не можна по дорозі закурити!..

— Зараз, зараз, Меджі, одну хвилинку! Знаєте, я так давно вже хотів закурити…

Він поквапливо набив люльку, чиркнув сірником і запалив її.

— До речі, й комарі не лізтимуть, — додав Джеймс, старанно розкурюючи люльку.

— Їх і так нема. В усякому разі, я не помічала, — заперечила Меджі.

— Ну що ви! — Джеймс огорнувся клубами диму. — Комарів тут безліч. — Він випустив ще одну хмару. — Їх то немає, а то раптом як налетять… — І він знову запихкав люлькою.

— Ви й справді якийсь дивак, Джеймс, — збентежено протягла дівчина. — Ви що, навмисно затримуєте мене тут?

У сутінках її невдоволене обличчя часом освітлювалося темно-червоними спалахами люльки Джеймса Марчі — і тоді синява її очей здавалася йому прямо-таки нестерпно сяючою.

— Ви спеціально тягнете час? — продовжувала вона, тупнувши ногою.

— Ой, ні-ні, Меджі, — злякався Джеймс. — Ми вже йдемо! Тільки хвилиночку, я зараз!

Він скоса глянув на свою люльку і, пересвідчившись, що вона добре горить, побіг до кедра, під яким лежав метеорит.