Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 2

Так от у ці розкішні хвилини приємного неробства Фред раптом лінькувато проказав:

— Усе йде від лінощів.

Клайд здивовано звів брови, а Джеймс з цікавістю спитав:

— Ти про що це? Все одно посуд доведеться мити тобі. Фред закинув руки за голову. Попихкуючи сигаретою, відповів:

— Мені шкода тебе, Джеймс. Замість того, щоб підтримати філософський напрям розмови, ти банально міркуєш про миття посуду.

— А при чому тут філософія? — поцікавився Клайд.

— Кожна спроба пізнати існуюче і ввести його в рамки людського розуміння здається мені філософською, — дещо пишномовно прорік Фред, не перестаючи вивчати сузір’я над головою.

Іноді на Фреда находила така велерічивість, особливо коли не було чого робити й він не вів комерційних розрахунків щодо неймовірної вигоди біржових операцій, якими він би неодмінно зайнявся, коли б у нього були долари.

— Ну, давай твою філософію, — сказав майже байдуже Джеймс. — До чого зводиться ця спроба?

— Тільки простіше, Фред, на рівні людей, які займаються травленням їжі, — додав Клайд. — І так, щоб це не стосувалося посуду, який усе-таки тобі доведеться мити.

— Мені шкода вас, примітивні братці-кролики. Про миття посуду мови не буде…

— Оце вже краще, — задоволено відзначив Клайд.

— Я просто хотів довести до вашої свідомості, що світ і людський прогрес цілком залежать від лінощів, — наполягав Фред.

— Дуже цікава філософська концепція, — сказав Джеймс. — І давно в тебе це… гм, захворювання?

— Твої дотепи гідні амеби, дорогий Джеймс. Мені здається, що ти з своїми знаннями майже вченого міг би зайняти позицію, припустімо, солітера чи якогось іншого черв’яка…

— Ну, ну, ти не дуже, — не знав, що сказати Джеймс. Він завжди ніяковів під час отаких грубуватих атак. Клайд вирішив заступитися за нього.

— Ти б краще по суті, Фред. Що за студентська перепалка, навіщо це? — сказав він.

— Та я ж і хочу по суті. Людський прогрес цілком залежить від людських лінощів, — незворушно правив своєї Фред. — Ось приклади. Ходила людина пішки, і все було б гаразд, коли б не лінощі. Навіщо ходити пішки, втомлюватись? І людина впрягла у візок коня. Виявилося, що таке пересування надто повільне. Тоді винайшли паровоз. Ну, гаразд. Але поїзд також здався повільним. Почалася доба літаків. Далі, далі, швидше… І от уже тепер ви маєте реактивні літаки із швидкістю, більшою від звукової. Так, Джеймс?

— Так, — механічно ствердив Джеймс.

— А, може статися, незабаром і цього буде замало, людина полетить на ракетах… Раз-два — і пасажир з Чікаго опиняється прямо в Австралії. Скажімо, за півгодини. А кому взагалі це потрібно? Формулюю висновок: усе йде від лінощів, властивих людині. Зрозуміло, кролики?

Він повернувся на бік, узяв з вогнища жарину й запалив згаслу сигарету. Джеймс обурено заявив:

— Винятково банальні міркування! Адже, по-твоєму, виходить, що немає ніяких благородних імпульсів, ніякого прагнення людства оволодіти силами природи, немає рішуче нічого, так? А самовіддана праця вчених, інженерів — теж нікому не потрібна?

— Та ні, все це, звичайно, буває, — так само лінькувато відповів Фред. — Тільки причиною всього — лінощі. Вони закладені в людині з самого початку. Ось, наприклад, ти. Тобі до смерті хочеться бути вченим. А чому? Тому, що для тебе це був би найлегший шлях. Під керівництвом якогось професора копирсатися в страшенно наукових дрібницях… скажімо, вивчати вплив трансформатора на конденсатор чи навпаки…