Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 6

Виходило, що Клайд Тальбот дуже критично ставився до своїх друзів. Він явно не поділяв їхніх поглядів і вважав товаришів легковажними. Проте слід думати, що й вони обидва — кожен по-своєму, звичайно! — так само скептично оцінювали характер Клайда. З погляду Фреда Стапльтона цей бідолаха Клайд завжди відзначався раціональною сухістю й нездатністю захоплюватися навіть найзапаморочливішими пропозиціями. Джеймс Марчі, стриманіший у виразі своїх почуттів, на ці теми не говорив, але, мабуть, вважав за найбільші вади Клайда його байдужість до науково-технічних проблем і вузькість світогляду, яка випливала звідти.

Так чи інакше, все ж вони приятелювали і вже не перший рік. Чому? Невже тільки тому, що були протилежними натурами і кожен з них в якійсь мірі доповнював один одного? Сказати так, звісно, можна, і все ж таки це виглядало непереконливо. В усякому разі, для Клайда, який звик розкладати все на полички.

3

Клайд уже зійшов схилом і пірнув у густу тінь кедрів над річкою, що огорнула його бажаною прохолодою. Він з насолодою хлюпнув на обличчя гостро-холодної води, провів мокрими долонями по ньому й пирхнув від задоволення. Ех, як же приємно хоч раз на рік по-справжньому злитися з природою! І не на якомусь запльованому модному курорті, а саме тут, у глушині благословенного штату Айдахо, де й людину зустрінеш не часто, — хіба що забреде сюди якийсь мисливець на борсуків з довгоствольним карабіном.

Шофер автофургона, якого вони найняли в Бойсі, щоб дістатися до схилів Скелястих гір, сказав, викидаючи за борт машини недопалок сигарети:

— Тут, джентльмени, вас і справді ніхто не потурбує, якщо ви саме цього хотіли. Як на мене, то я через два-три дні занудьгував би. Ні кіно, ні танців, ані живої душі… Втім, це як кому подобається… Може, для вас це й утіха…

І він енергійно сплюнув у відчинене вікно, висловлюючи цим остаточне незадоволення і глухим, занедбаним старим шляхом, який, очевидно, давно вже ніхто не ремонтував, і диким лугом, і синіми хвилями кедрових заростей, що наче пливли на обрії, спускаючись з далеких гірських відрогів.

Фред недбало відповів:

— Не турбуйся, друже. Головне, щоб ти своєчасно приїхав по нас. Як і домовилися, рівно через місяць, тобто — тридцятого липня. Зрозумів?

— А що тут розуміти? Тридцятого липня, як домовились, буду тут. Бажаю успіху, джентльмени!