Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 113

— Що саме? Мені, бач, хочеться спати, й різні душевні розмови зараз ні до чого.

Якби Фред відповів їй таким тоном раніше, Меджі відразу знітилася б і замовкла. Але цього разу їй було байдуже його зневажливе ставлення. Нехай так, вона мусить, мусить сказати все, що думає!

— Душевних розмов не буде, Фред. В усякому разі, таких, як ти гадаєш. У цьому розумінні все ясно.

Фред здивовано глянув на неї. «Вона навіть говорить моїми словами. Ну, гаразд, давай далі, дитинко! Коли тобі ясно, так мені тим паче», — ледь не зірвалося в нього з язика, але він своєчасно стримався: навіщо загострювати відносини? І іронічно зауважив:

— Ну й чудово. В чому ж тоді справа?

Очі Меджі несподівано для неї самої наповнилися слізьми. Коли б він хоч тепер відповів їй не з такою підкресленою сухістю, не так брутально! Адже вона, незважаючи ні на що, мимоволі чекала від нього хоч якогось лагідного слова, яке хоч би щось з’ясувало. Як добре, що в сутіні не видно дурних, зовсім зайвих сліз, що підступили до очей і від яких у горлі виникає душний клубок і так важко говорити… хоч би він не помітив цього…

— В чому ж справа? — повторив Фред Стапльтон, наче потішаючись над нею.

Сльози раптом висохли на очах Меджі, коли вона, більше не вагаючись, сказала:

— Ти збираєшся продати фіолетову плісень Джеймса? Продати, щоб вона губила людей, як уже погубила його самого? Цього не буде! Не буде, розумієш?

Спочатку Фред Стапльтон сторопів. Надто вже рішучі були слова Меджі. Але він одразу оволодів собою. Дівчисько збирається втручатися в серйозні справи? Ну й ну, просто неймовірно! З вишуканою ввічливістю він промовив:

— Було б дуже мило з вашого боку, міс Бейкер, коли б ви зробили мені ласку й сказали, яке ви маєте відношення до всього цього? І, до речі, за яким правом ви, коли я не помиляюся, збираєтеся заборонити мені займатися справами, що ні в якій мірі вас не стосуються?

— Перестань кривлятися, Фред, — спинила його дівчина. — Ти прекрасно знаєш, що тут справа не у взаєминах і не в забороні. Я певна, що й Джеймс Марчі заперечував би проти цього…

— Але, бачте, міс Бейкер, Джеймса Марчі, на жаль, немає.

— Зате є Клайд, який теж проти продажу цього відкриття!

— Наскільки я пам’ятаю, ви пішли саме під час нашої розмови з Клайдом, пославшись на сильний біль голови? Чи не так?

— Пішла, бо не могла слухати твоєї пропозиції. Це було жахливо.

— Отож, міс Бейкер, ви підслуховували нашу розмову? Це, звісно, недозволений вчинок для вихованої дівчини, — засмучено похитав головою Фред Стапльтон.

— Навіщо це блюзнірство? — обурено сказала Меджі. — Мені не треба було підслуховувати, Клайд говорив надто голосно, і я все чула. І знову тобі заявляю, що й Джеймс не дозволив би…

— Я вже сказав вам, міс Бейкер, що Джеймса Марчі, єдиного, хто міг би дозволяти чи не дозволяти, на жаль, немає…

— Не на жаль, а на твоє задоволення, — вихопилося у дівчини, яка втрачала терпіння. — Ти такий жорстокий і черствий, що для тебе існують у житті лише твої махінації, і нічого більше. І ти радий, радий, що Джеймса немає, бо ти можеш скористатися з цього!..