Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 112

Він, було, вже підвівся, щоб іти спати, з жалем поглядаючи на вогонь багаття, що поширював навколо приємне, тепло й пострілював гарячими іскрами, як помітив темну постать, що повільно наближалася до нього з сутіні від палаток. Це була Меджі Бейкер. Фред не міг стримати незадоволення: зараз, коли він уже все обміркував і вирішив, йому зовсім не хотілося знову починати розмов, од яких, він твердо знав, ніщо не зміниться, як від проповідей Армії Спасіння. «Чорт, — подумав він, — треба було піти хоч на кілька хвилин раніше!» Він сів, демонстративно потягнувся і, краєм ока поглянувши на Меджі, лінькувато й сонно промовив:

— Страшенно хочеться спати… піду, мабуть… — і широко позіхнув.

У миготливому світлі вогнища обличчя Меджі здавалося напруженим і зосередженим. Вона щільніше загорнулася в пальто, мерзлякувато ховаючи підборіддя у піднятий комір. Зупинившись перед Фредом, вона спитала немов ненароком:

— А Клайда немає? Він пішов?

— Уже давненько, — так само лінькувато відповів Фред.

— Спати?

— Не знаю. Може, десь бродить. Пошукай його. А я піду під ковдру, там, мабуть, тепліше. Бувай, дитинко! — Фред звівся на ноги. Але не встиг він зробити й кроку, як його спинив настійливий голос дівчини:

— Зажди, Фред. Мені треба тобі щось сказати.

«Ну от, починається», — із злістю подумав Фред. Так чи інакше, він повернув голову до неї й сухо спитав: