Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 110

— Правду сказати, я нічого іншого й не чекав від тебе. Це просто для повної перевірки.

— Що ти хочеш сказати? — трохи розгубився Фред. — Правиш теревені, а потім ще й незадоволений.

— Бач, у кожного є свої моральні підвалини, — повільно проговорив Клайд.

— Не розумію!

— А тут і розуміти нема чого. Для тебе все дуже просто. Все зводиться до одного: гроші, гроші. Ти порішив би цю багату людину, щоб здобути багатство. А я ні!

— Слухай, яке це має відношення до справи? — обурився Фред.

— Дуже пряме. Ти поділився зі мною своїми планами й запропонував взяти участь у їхньому здійсненні. Так от, я тобі відповім. Ні, ні, ні! Я відкидаю твої плани, бо вони звірячі, не гідні людини, обурливі, потворні! Це гірше, значно гірше, ніж убити якусь одну людину. Ти хочеш, щоб за гроші проклята плісень убивала сотні й тисячі людей! Тобі замало Джеймса? Ні, цьому не бувати! І скінчимо нашу розмову.

Не глянувши на остовпілого від здивування Фреда, Клайд різко повернувся й пішов геть. Геть, до лісу, куди завгодно, аби піти, лишитися самому, заспокоїтися від обурення!

Ось чому Клайд ішов галявиною лісу, не вибираючи шляху, не дивлячись по боках і лише бубонів собі під ніс якісь нерозбірливі фрази.

35

А Фред Стапльтон?

Коли Клайд різко обірвав розмову й пішов геть, Фред провів його здивованим поглядом: чого це він розлютився? Дивак, який не хоче оцінити серйозної, ділової пропозиції! Правда, Клайду Тальботу й до того були властиві моралізаторські розмірковування, але ж не в такій мірі, щоб відкидати ідею великого бізнесу, яка обіцяє золоті гори навіть без найменшого зусилля з його боку.

Фред повільно закурив нову сигарету. Він неуважно глянув угору, на небо, де повільно повзли важкі хмари, і мимоволі зіщулився: «Холодно стає, братці-кролики, і витівка з поїздкою на відпочинок до глухого штату Айдахо була б зовсім безглуздою, коли б не виникла сьогодні оця чудова ідея. От спитати б, чому ця думка майнула в голові Фреда Стапльтона, а не Клайда Тальбота, не кажучи вже про нетямуще дівчисько Меджі, яке може тільки хникати, що, мовляв, набридла йому. І чого тільки вона притаскалася сюди? Мабуть, щоб з горя підчепити Джеймса-Коротуна, і підчепила б, напевно, коли б він… ну, гаразд, справа не в цьому… — незадоволено похитав головою Фред. — Так от, чому думка про продаж фіолетової плісені з’явилася в мене, і більше ні в кого, питаю я? Тому, що тільки у мене практичний, гнучкий розум, на який не впливають різні сентименти, ось чому, — задоволено відповів він сам собі. — Розум справжнього стопроцентного американського бізнесмена. Гроші є гроші, і вони не пахнуть, сказав якийсь стародавній діяч, не пам’ятаю, як його звали, але, мабуть, він діловий хлопець і досяг би непоганої кар’єри на фондовій біржі, коли б вона тоді була.

А то починаються кисло-солодкі розмови, від яких за кілометр тхне голим моралізаторством! Чи не все одно, кого там буде знищувати фіолетова плісень? Якщо так міркувати, то не можна купити навіть паршиву акцію Дюпона чи «Дженерал Дайнемікс»: адже одна компанія виробляє вибухівку й навіть отруйні гази, це всі знають, а друга випускає славні бомбардувальники. А кого це обходить? Нікого: мова йде про прибутки з акцій, про дивіденди з них. І якщо прибутки добрі, якщо акції дають гроші, — то що ж тут говорити? І як тільки Клайд з такими застарілими поглядами вмудряється служити в сучасній страховій компанії!»