Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 108

— Зажди, — спинив його Клайд, явно незадоволений базіканням Фреда. — Навряд чи треба читати нам лекцію в дусі небіжчика містера Форрестола або високоповажного скаженого сенатора Голдуотера. Це все ми прекрасно знаємо й без тебе. Ти краще давай по суті. При чому тут твої блискучі ідеї?

Фред голосно зареготав, наче почувши веселий дотеп. І Клайд мимоволі подумав, що це був перший вибух сміху, який пролунав у їхньому таборі після смерті Джеймса Марчі. Його покоробило від цієї думки. Стримано й холодно він зауважив:

— Нам, знаєш, зараз не до сміху. Якщо ти хочеш щось сказати, то кажи.

Фред здивовано поглянув на нього:

— Ну, ну, чого ти дратуєшся? Зрозуміло, в тому, що я сказав, немає нічого нового, це я так, з розгону. Гаразд, скажу інакше. На різні військові справи витрачається купа грошей, для того й існує Пентагон, щоб відвалювати солідні куші, цілі мільйони й мільярди доларів трестам і компаніям, які виробляють бомби, ракети й літаки. Мільйони, а може, мільярди, розумієш? Це все давно відомо, і всі це знають. Так от, у чому полягає незручність всіх отих військових приготувань? Не можеш сказати?.. А в тому, що вони діють брудно. Так, брудно! Атомні й водневі бомби залишають після себе гори вбитих і уражених променевою хворобою, яких потім доводиться лікувати, а вони все одно помирають. Ракети й літаки — те саме. Скажімо, це гази, — вони також залишають тисячі вбитих і отруєних. Одне слово, брудна робота. І ніхто досі не зміг запропонувати чистого засобу знищення, чистої зброї. Щоб від неї не лишалося ніяких слідів. Зрозуміло?

Клайд наче в тумані похитав головою. Ні-ні, це безглуздий жарт, недоречна, обурлива вигадка! Втім, Фред Стапльтон не жартував. Він вів далі, намагаючись заразити своїм захопленням слухачів.

— Ніхто, кажу я тобі, не міг запропонувати нічого нового, радикального. А ми можемо! І нас за це озолотять, розумієш, озолотять! Уяви собі таку разючу картину. У розташування ворога, припустімо, до червоних, вночі з далекої височини падає, спускається як непомітна пилюка наша роздрібнена плісень. Тихо, мирно падає разом з невинним нічним дощиком. Ніхто не звертає на це уваги, бо ніхто ж і не чекає нічого страшного. Як це кажуть військовою мовою, фактор несподіванки, так?.. І ось ранком виявляється, що противника немає! Був — і зник! Плісень не лише вбила все живе — від комашок до людей, але й знищила, розчинила їх у повітрі. Без сліду, без залишку! Ніхто потім не чинитиме опору, бо не буде кому. Що, хіба не здорово? Геніальна ідея, чорт забирай! Військова адміністрація дасть нам за це яку завгодно суму грошей. Це пахне мільйонами, братці-кролики, бо ж ніхто, розумієш, ніхто не може запропонувати нічого подібного, тільки ми! Смертоносно, вбивчо і без сліду! Куди там астроміцин, це дрібниця, він і в порівняння не годиться з моєю новою ідеєю! Зрозумій, уперше в історії війни з’являється не брудний, а цілком чистий засіб знищення. Адже без найменшого сліду, без залишку!..