Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 11

— Ні-ні, ти поглянь! І побачиш сам, у чому різниця. Клайд мляво підвівся і підійшов до Джеймса.

— Ось… ось бачиш? — голос Джеймса навіть уривався від хвилювання.

— Поки що нічого не бачу. Звичайний булижник чорного кольору. Нічого цікавого. Вивалився з якоїсь гори, попав у річку, і його солідно обкатало, як і інші валуни. З чого ти взяв, що це метеорит, Коротун? — Клайд недбало махнув рукою й хотів уже піти геть, як Джеймс нетерпляче потяг його за рукав сорочки й зупинив.

— Ні, зажди, зажди! — знову квапливо заговорив він. — Ти навіть не поглянув як слід. Він не обкатаний водою, розумієш? У нього оплавлені — оплавлені! — боки. Ось видно навіть напливи й нашарування. Він, цей метеорит, з величезною швидкістю пролітав крізь нашу атмосферу. І нагрівався від тертя, ну, це ж так зрозуміло! Тому його боки й оплавилися, дивись, хіба ти не бачиш?

Кучерява борідка Джеймса тремтіла, очі збуджено виблискували, а молоток у руці, немов підкреслюючи його слова, описував неймовірні зигзаги й криві. Клайд здивовано поглядав на нього й зовсім не розумів друга. Чому Коротун так розпалився? Ну хай це справді метеорит, чи не все одно? Як не назви, камінь є камінь, до того ж він і зовні мало привабливий…

А Джеймс Марчі не вгавав:

— Гість з далеких-далеких світів, розумієш, Клайд? Тут можуть бути нові елементи, невідомі нам. І це страшенно цінно для науки! Адже кожен знайдений на землі метеорит навіть має окрему назву, я читав про це. Тепер це буде метеорит Джеймса Марчі і Клайда Тальбота, ось що!

— Ти забув про Фреда, — з докором зауважив Клайд.

— Ну, гаразд, і Фреда Стапльтона, — погодився той, але тут-таки схаменувся: — Але ж Фред не має ніякого відношення до метеорита, він його не знаходив?

— Скажемо прямо, я теж маю дуже мало відношення до твоєї знахідки… якщо це справді метеорит, — заперечив Клайд.

— Ти ще сумніваєшся? — підхопив Джеймс. — Я знаю, як тобі довести, що це справжній метеорит! Підніми його!

Клайд нахилився — і тут-таки подумав: слово честі, Коротун заразив мене своїм запалом! Хай йому біс, щоб увічнити себе в науці, можна піти на все. Він узявся обома руками за круглий чорний камінь і хотів його легко підняти. На велике здивування, камінь був надто важкий для такого розміру. Клайд насилу підняв його трошечки і зразу ж опустив на землю, вражено поглядаючи на товариша.

— Ну, тепер віриш? — переможно засміявся Джеймс. — Важкуватий, правда?

— Слухай, він немовби з свинцю, чи що… А може, і з золота, га? От було б здорово — цілий золотий самородок! — Очі Клайда зацікавлено блиснули.

Джеймс знову розсміявся.

— Мабуть, не треба захоплюватися, — повчально зауважив він. — Золотих метеоритів ніхто ніколи ще не знаходив. А важкий він тому, що складається, мабуть, із заліза і нікелю. Я, звичайно, не знаю, але метеорити частенько бувають такими. А тобі не здається, що ти й сам уже починаєш потроху цікавитися нашим метеоритом?

Клайд знизав плечима:

— Не скажу, щоб надто, але ж ти, Коротун, можеш кого завгодно запалити, коли тебе щось захоплює. А про мене, все це не так уже важливо. Нехай буде метеорит, якщо тобі так хочеться. Для науки, може, це й було б цікаво, а для практичного життя хіба не однаково: метеорит це чи якийсь гірський камінь? Адже це не золото, не алмаз!