Читать «Королівська обіцянка» онлайн - страница 18

Постукуючи крейдою, він швидко намалював на дошці п’ять фігурок у трикутних платтях.

— Ось Обіцянка…

Він обвів фігурки пунктирною лінією по колу.

— Кожна із принцес може вийти заміж за кого завгодно, — Оберон домалював до однієї з фігурок стрілку, що виводила за рамки кола. — При цьому інші можуть вчинити за її прикладом, а можуть чекати на принца до першого сивого волоска. Але як тільки — якщо! — котрийсь із принців назве одну з наших дівчат своєю нареченою… — він домалював поруч із верхньою фігуркою чоловічка в короні, — інші просто зобов’язані будуть чекати своєї черги. Тобто Обіцянка стає непроникною, ось такою… — і Оберон навів поверх пунктирного кола товсту безперервну лінію. — Зрозуміло?

— Як усе це складно, — з сумом протягла я.

— Нічого складного. Принцеси чудово знають: допоки на горизонті не з’явиться перший принц, вони абсолютно вільні. Але щось поки не поспішають скористатися цією свободою…

Я хижо посміхнулася власним кровожерливим думкам.

— Ваша величносте… коли мені можна буде поговорити з ними?

* * *

У Гарольда був власний будинок під червоним дахом зі срібним флюгером-драконом. Його дружина виявилася милою пампушечкою, а син — досить войовничим крикливим створінням, який так і норовив ухопити мене за волосся.

— Послухай, — сказала я Гарольду, коли дитину повели годувати. — Я знаю, як скасувати Обіцянку.

— Брешеш!

Хвилюючись, Гарольд, дорослий дядько й старший королівський маг, говорив і поводився, як хлопчисько із сьомого класу. Оберон мав рацію: йому треба вчитися володіти собою.

— Знаю, знаю, — повторила я поблажливо. — Тільки ти повинен мені допомогти.

— Як?

— Підемо зі мною до принцес. Я говоритиму, а ти — підтверджуватимеш. Ну й… Якщо вони надумають битися, мені з ними не впоратися, відразу з п’ятьма. А ти — можеш.

— А з чого б це їм битися?

— Я говоритиму неприємні речі, — пояснила я сухо. — Я змушу їх добровільно відмовитися від обіцянки.

Гарольд знітився. Щойно сподівався — і ось розчарувався. Опустив очі:

— Не вдасться. Я вже намагався.

— І що ти їм казав?

— Ну, багатенько чого про розум, про совість. Що Оберон через них умре, Королівство занепаде і вони нічого не доб’ються — принців як не було, так і не буде. І що якийсь чесний капітан чи купець ліпший за принца разів у сто. І що, мовляв, який сенс старіти в цьому храмі Обіцянки?

Гарольд засопів.

— А вони?

— Сміялися, — зізнався старший королівський маг. — Просто заходились від реготу. За головну в них ця… Філумена. То вона… — Гарольда пересмикнуло. — Знаєш що? їм на всіх начхати. Що їм до Оберона, до Королівства? їм подобається жити в храмі, в усіх на очах, подобається, що всі з ними цяцькаються, тільки про них і говорять… — він замовк й низько схилив голову.

Я раптом зрозуміла, наскільки втомилась. Там, у нашому світі, був уже пізній вечір, а тут тільки сонце схилялося над морем. У кімнаті Гарольда було світло й на диво чисто — вимиті гладкі дерев’яні стіни, витертий пил з меблів і карнизів, відполірований вузлуватий посох мага, що стоїть в кутку на особливій стійці. Мирно погойдуються фіранки.