Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 43

теж білі шати.

Рената

(кидається знов їй на шию)

Ой спасибі, люба!

Редівівус

(вклоняється сестрі Ренатиній)

Шановна сестро, бог тобі заплатить.

Рената

Тепер, кохані, я зовсім весела,

ми станемо убрані, мов до шлюбу,

і з серцем радісним до бога підем.

(Відходять розмовляючи в глибину темниці.)

Жінка

(немолода. Стає навколішки перед Прісціллою)

Благослови мене, святая сестро!

Друга жінка

(молодша. Так само склоняється перед Прісціллою)

Скріпи мій дух, він немічний, сестрице!

Молода дівчина

(в пориві кидається до Прісцілли)

Ой гину, сестро! Поможи! Я грішна!

Прісцілла

Я, сестри, не свята. То бог святий,

то дух його дає слабким нам силу.

Молімося, щоб він нам допоміг

земні труди найшвидше покінчити

і заробити вічного спокою…

(По черзі кладе їм руки на голови і цілує всіх трьох, ті відходять потішені.)

Двоє молодих християн наближаються до Руфіна і вклоняються.

1-й

Благослови нас, брате преподобний!

дай душам мир.

Руфін

Я сам його не маю.

2-й

То помолися богу вкупі з нами.

Руфін

Молитись я не можу.

2-й

Ми негідні?

Руфін, мов не почувши, перейшов мовчки до протилежної стіни до Нартала.

Люцій

(до християн)

Він, браття, ще не хрещений — не сміє

благословення вірним уділяти.

1-й

(де Люція)

Благослови нас ти.

Люцій

(благословляє)

Щасти вам, боже!

Християни відходять.

Нова невеличка громадка відвідачів увіходить, впущена ключарем.

Старий християнин

(з нових одвідачів, гукає од дверей)

Де тут диякон? Розступіться, браття!

Несу дари Христові й чесний хліб!

Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари і кошик з хлібом і всякими наїдками.

Старий християнин

(до диякона)

Причастя в нас було й агапи братні,

то се громада посилає вам

частки найкращі. Просимо згадати

в молитві вашій вбогу нашу церкву,

за нас негідних богу помолитись,

щоб нас господь помилував для вас,

для ваших чесних ран і мук великих.

(Кланяється дияконові і громаді на всі боки.)

Диякон

Сто раз вам бог надгородить за те,

що ви не забуваєте про в’язнів.

Нартал

(до Руфіна)

Чималі тут проценти, як я бачу,

Та ще й якась заплутана рахуба!

Старий християнин відходять. Диякон роздає в великого коша наїдки тим в’язням, що підходять до нього.

Урбан

(взяв шматок печені з рук диякона і куштує її)

На волі зроду я не їв такого!

Флегон

Та вже ж ми заробили — перед смертю.

Аквіла

Не гріх було б і ліпшого принести,

таж ми страждаємо за їх усіх.

Свояк Фортунатовий

(довго розшукував Фортуната поміж громадою, нарешті знайшов, ухопив за рукав і одводить набік, недалеко від Руфіна і Нартала)

Тебе вітає жінка.

Фортунат

А сама

чом не прийшла?

Свояк

Вона сюди боїться.

(Тихше.)

Вона тебе просила врятуватись —

Ти знаєш як.

Фортунат

Боюся бога, брате!

Свояк

Та се ж про людське око тільки буде,

не справді ж ти зламаєш віру.

Фортунат

(боязко)

Цить!

(Оглянувшись, нишком.)

Мене ж тоді не приймуть до громади,

я втрачу поміч і загрузну в злиднях,

я ж буду, як вівця паршива!

Свояк

Байка!

Я знаю церкву, де приймають всіх,

аби покаявся, то й приймуть знову,

се навіть недалечко.

Фортунат

(втішений, з надією)

Ні! чи справді ж?

Свояк

Та я тобі кажу! На мене здайся.

Ну, будь здоров. А жінка завтра прийде