Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 25
Леся Українка
тепер тут яма — не спіткнись на неї
як-небудь в темряві — сю порожнечу
що виповнити може?
Люцій
Я пораджу:
в ті ями, що від статуй полишились,
ти дерева хороші посади,
і зараз твій садок повеселіє.
Бо там, де мертві постаті стояли
богів умерлих, — зацвіте весна
живою, плідною красою.
Руфін
Друже,
ти в мене заронив зерно надії…
Коли б ти знав, як я часами прагну
повірити, ну, хоч отак, як ти,
в те християнство! Бачу я, та віра
у тебе «з зерням солі», як то кажуть,
вона холодна…
Люцій
Ні! ти помиливсь!
Хіба холодне те ждання пекуче,
що живить нас і мучить край постелі
слабого батька? Не ладні ж хіба ми
тому і руки, й ноги цілувати,
хто верне хворому здоров’я й силу?
Чи ж ми не віддамо і срібло, й злото
за ліки, хоч вони гіркі й несмачні?
Чи ж ми самі не помагаєм ревне
слабого й одурити у потребі,
щоб тільки він зажив спасенних ліків?
Хоч у душі зринає часом сумнів
про лікаря і про корисність ліків,
але як ми не знаєм більше ради,
то ми той сумнів глушимо і пильно
ховаємо від хворого. Де ж холод,
коли душа горить від сподівання?
Руфін
Не знаю… Все ж непевні тії «ліки»
і небезпечні…
Люцій
Бо така ж і слабість!
А ти хіба які певніші знаєш?
Руфін
Я думав, що не знаю, і даремне
прогаяв стільки дорогого часу,
бо думав, що я сам на цілий Рим
і що мені товаришів немає
для замислів моїх. Але тепера
мені щось блиснуло… От ти, такий
одважний, мудрий, благородний… інші
у вашому гурті теж мають силу
терпіти все, іти на смерть за те,
що їм здається правдою. Я бачу,
що в Римі люди є ще й героїчні,
та нащо ж те геройство марне йде!
Уділено вам силу Геркулеса
для подвигів — то знищили б ви гідру
преторіанську, вигнали б химеру
в одежі цезарській геть з Капітоля,
стовпи закону міцно встановили б.
Утишились би й черні нуртування,
і варварів подужать ми здолали б,
запанував би римський мир усюди.
Люцій
Хто може чернь утишити, крім бога?
Хто цезарську сваволю подолає,
пиху преторіанську погамує,
як не Христос? Хто римський мир запевнить
по цілім світі, як не добра вість
про згоду і братерство межи людьми
і про найвищу правду в царстві божім?
Заздалегідь я знаю, що ти скажеш:
традиції, законність, римські цноти.
Ох, друже, та хіба ж ти сам не бачиш,
що з того всього полишились ями,
а постатів давно нема? Попробуй
укупі з нами садівничим бути!
Коли закон умер, нехай зростає
хоч те бажання вічної заплати
та божий страх, аби вони спинили
злочини й зло. Традиції замінить
нова легенда, ще не збайдужіла,
не спрофанована. А римські цноти
нехай відродяться у християнських —
вони доволі схожі між собою.
З тим ми діждемось другого пришестя
Христа і слави римської. Руфіне!
Одважся і ходім садок садити!
Як хочеш, я введу тебе в громаду.
Ходім!
Руфін
А хто ж тут буде одчиняти?
Хто буде вартувати вас?
Прісцілла
Руфіне!
Руфін
А що?
Прісцілла
Скажи, де б нам узяти глини
або якої фарби, тільки швидше?
Нам невигідно кликати рабів.
Руфін
Навіщо се?
Прісцілла
Та… бачиш… там єпископ
