Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 2
Леся Українка
Бог, — всевидющий свідок почуваннів,
всю вдячність мого серця бачить ясно,
і чей же він мені колись поможе
ту вдячність виявить супроти тебе.
А поки що — коли б ти знав, як тяжко
мені невдячною здаватись…
Руфін
Годі,
лишімо се, не вдячності я хочу,
та й ні за що тут дякувать…
Прісцілло!
дружино мого серця… я не можу
ніяким словом вимовити страху,
тривоги тої злої, що, мов яструб,
кривавить, мучить, роздирає серце
за кожним разом, як ти там буваєш.
Прісцілла
Чого ж, мій друже, так уже боятись?
Руфін
Вже те одно, що ти так пізно ходиш
шляхом тим Нументанським, те вже страшно.
То шлях непевний, — всякий люд бродячий,
усяке розбишацтво там буває,
а ти смерком ідеш, самотня жінка…
Прісцілла
Нащо розбійникам мене займати?
Тепер я не подібна до багачки,
та й якби мала що, дала б охоче
усякому, хто б мав потребу в грошах, —
то що ж мені боятися розбою?
Руфін
Жінкам страшний не той розбій, що прагне
срібл
Прісцілла
Може, се й гординя, —
нехай господь простить мені за неї! —
але мені здається, що зайняти
не зважився б мене гульвіса жоден,
коли б я тільки глянула на нього
проникливо й одважно в самі очі.
Руфін
Се виховання справжньої матрони
і прирожденна чистота натури
тобі таке говорять, та обачність
мені отак впевнятись не дає.
Я б спокійніший був, якби з тобою
був провожатий.
Прісцілла
В нас нема звичаю
ходити з слугами на сі зібрання.
Руфін
Я не про слуг кажу… я б сам ходив…
Прісцілла
Але ж, мій друже… прикро се казати…
та що ж… ти знаєш сам… ти там чужий…
Руфін
Я знаю, я чужий… та я б лишився
стояти за порогом катакомбів
так, як стою вже здавна за порогом
душі твоєї, тільки ж боронити
тебе хоч до порога я здолаю,
дарма, що я чужий…
Прісцілла
Прости мені,
не хтіла я тебе вразити словом.
Я знаю, ти здолаєш боронити,
а хто ж тебе самого оборонить?
Руфін
Мене? Я хтів би знати, хто посміє
напасти на Руфіна?
Прісцілла
Хто? — Закон.
Коли побачить хто й подасть до суду,
що ти вчащаєш на нічнії збори
громади потайної, — не вборонить
тебе ні зброя, ні одвага знана,
ні рід патриціанський… О Руфіне!
не можу я такого допустити!..
Раб
Там чоловік якийсь прийшов до пані.
Руфін
До мене, може?
Прісцілла
Певно, хто з братів.
Руфін
Веди сюди, се ти не розібрав.
Парвус
Мир сьому дому!
Прісцілла
Мир тобі, мій брате!
Чом ти не був на службі божій?
Парвус
Що ж се?
Хіба Руфін вже наш?
Прісцілла
Ще ні, на жаль.
Парвус
Так що ж ти так одверто?
Прісцілла
Чоловік мій
не зрадив ще нікого і не зрадить.
Як ти непевний, то й мені не вір, —
нічого я не крию від Руфіна.
Руфін
Та я піду, щоб вам не заважати.
Парвус
Ні, все одно. Гадаєш, я за себе
злякався, як спинив твою жону?
Я дбав за спільну справу. Що ж до мене,
я ідолянам не вступаю з шляху,
не час тепер мовчати. В нас тепер
іде свята війна за оборону
небесної держави, і боротись
ми всі за неї мусим до загину,
хто чим здолає, — хто вогнистим словом,
хто вчинками проречистими. Горе
байдужому! Лиху полову спалить
господь своїм вогнем.
Руфін
Лиха полова,
