Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 40

— Якась одна скомунізована дівка — то у вас уже цілий народ, пане меценасе? — спитав отець Ілакович, якому діяла на нерви вся ця балаканина. Крім того, дискусія асоціювалась у нього якимсь робом з невдалою розмовою з Петриком.

— Браво, Сидорку, браво! — заплескала в долоні тітка Клавда, насилу придержуючи порцеляновими зубами цигарку в роті. — Хлоп не хоче бути вже дурний, а наш пан меценас радий цьому. Для вас, пане меценасе, це нагорода, а для таких, як наш Сидорко, це катастрофа. От комедія! З дурним хлопом, паль го щесць, ми могли б ще якось ладити, але з розумним пропадемо, як миші у ріщі. Та я, тра-ля-ля, не журюся. Слава богу, з хлопами діла не маю, а в місті революція так скоро не настане. Поліція і гарнізон не допустять до цього… до — як його? — до револьти… Чекайте, мої дорогі, замість стільки галасу із-за паршивої газети, то чи не краще — ге, Фільку, що, Зоню? — закласти своє видавництво?

Отець Ілакович вдав ображеного:

— То кузина хотіла б мати Зоню у своїм видавництві? А чому не мого Славка?

— Твій Славко, не гнівайся, Сидорку, вміє витрачати гроші, а не їх робити.

— І то теж треба вміти, — відповів серйозно Ілакович.

— Я маю ідею, прошу панства, — зраділа тітка Клавда, — прошу панства, я маю ідею, — вона підняла руки

і крутила ними, начеб лялькою обертала, — хай дідька шляк трафить, я маю ідею! Видавнича спілка «Клавда Річинська ет компані».

— Держись, Зоню! Хто знає — може, ще на заступника директора вискочиш.

— Тіточко, а хто буде купувати книжки? То класики лежать припалі порохом. Не треба, тіточко. Що-небудь інше, тільки не книги. — Неля так переконливо вмовляла Клавду, наче справді залежало їй на тому, щоб тітка не пальнула дурниці і не заснувала ще одного видавництва у Нашому.

— Га, класики! А кому вони тепер цікаві? Я сама їх не купую… Терпіти не можу скучний, розлізлий стиль ваших класиків. Такий стиль при теперішніх темпах життя? Слухай, срайдо, перепрошую тебе, Сидорку, я знаю, що у вашому домі навіть виходок називається кло, чи ти маєш мене за гіршого тумана, ніж Міська Ковалишина? Якщо Місько Ковалишин може видавати і редагувати, розумієш, редагувати книжки, то може це з поводженням робити й панна Річинська.

— Клавдусю, а ти добре зробила б, коли б видала свої спогади… — не знав, як заткнути рота старій діві, Ілакович. Мав добрий намір поговорити з нею про гешефти, а стару сьогодні начеб гедзь укусив.

— Які спогади? — зразу не могла зрозуміти тітка Клавда, а усвідомивши, в чому справа, розсміялася, безшабашно поплескуючи себе по коліні. — Маєш рацію, Сидорцю, читали б… ой, бігме, читали б. І тоді ви дізналися б, що ваша тітка не була ані така грішна, ані така свята, як багатьом здається…

— Но, щодо святості, Клавдуню, то ми умірковані у своїх домислах.

Сидір Ілакович й досі внутрішньо не міг визнати за стару Клавдію Річинську. Почуття великої, аж нереальної галантності по відношенню саме до цієї жінки веліло йому недобачу вати її спотвореного, покритого бородавками з поодинокими волосками обличчя, покручених ревматизмом рук і взагалі… здеформованої фігури.