Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 38

— Ти забуваєш, що я поки що єдиний мужчина в родині.

Тоді сказала Неля, чого Безбородько найменше сподівався:

— Мабуть, твоя одинокість недовга.

Не встиг попросити пояснення, коли увійшов вуйко Ілакович. Дійсно, що за фатальний день на гості! Нелегка роль господаря дому, але що поробиш?

— А, вітаю, вітаю вуйця, прошу, прошу ближче!

— Моє шанування. Як маєш ся, доктор? О, і пан меценас тут. Цілую ручки, Гелюню, цілую ручки, кузино! Добрий день, дівчатка! Як самопочуття, Катрусю?

Ілакович розгублено шукав, де б йому присісти, хоч вільний стілець стояв поруч з ним.

— Панство чули, — вийняв з бічної кишені пімняту газету, — маємо новий друкований орган у Нашому. Прошу: відповідальний редактор Йосиф Завадка! Не знаю, чи той редактор вміє підписатися. Гумористика!

Гук узявся пояснювати Олені, якій, очевидно, в голову не укладалося, як може одна й та сама особа редагувати газету й не вміти підписатись:

— По-перше, пані добродійко, це липовий редактор, так званий зіцредактор, а по-друге, я не раз говорив уже про це: настав вік демократизації.

Безбородько, посадивши на стілець Ілаковича (ще тільки його бракувало тут), знову підійшов до Нелі. Забила йому нового цвяха в голову: як мав розуміти її слова «твоя одинокість недовга»? Виглядало це на простий натяк, що його гарна швагерка збирається заміж виходити, але за кого?

Підійшов до Нелі. Нахилився над нею, щоб спитати на вухо, хто той щасливець. Та тут залоскотав йому ніздрі мигдалевий запах її волосся. Не стримався, дурень, — черкнув губами кінчик рожевого вушка. І зіпсував усе.

Неля знизала плечима й мовчки пішла на своє давнє місце на тапчані.

Тим часом Гук розводив свої теревені про загрозу демократизації світу:

— Це не тільки в нас, прошу панства, а взагалі явище це спостерігається на всій кулі земній.

— Правда, правда, — завторувала йому Олена, чим знову визвала вибух досади у Зоні.

— Та що мама притакує? Що мама розуміється в цих справах? Чому ви, пане меценасе, думаєте, що це міжнародне явище? Совєтська Росія — далеко ще не весь світ!

— Я перепрошую тебе, Зонцю, але я юрист і знаю, що говорю. У всякому разі, несу повну відповідальність за свої слова. Коли ми читаємо, що на Радянській Україні вчорашній пастух став міністром…

— Там нема міністрів, пане меценасе, там комісари.

— А це не міняє суті. Коли там пастух виавансував на міністра, чи то пак комісара, то ми, прошу панства, ставимося до цього байдуже, так, байдуже, лише тому, що не віримо, що воно дійсно так, що це правда. Зонцю, стримайся, прошу, не перебивай мені. Тут не збори молодих. Не обурюємося, бо вважаємо, що то нереальне, бо то остаточно нас не обходить, бо воно територіально далеко від нас. Так. Але коли наш знайомий, скажемо відкрито, загальношанований міщанин…

Безбородько хрюкнув у кулак.

— Чому той пан Завадка має бути такий загальношанований? Я, наприклад, щось не пригадую собі такого прізвища.

— І тут бреше, — шепнула досить голосно Зоня Нелі.

Доктор Гук розгублено дивився на Безбородька: