Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 263
Ірина Вільде
— Води і ложечку… скоріше дайте ложечку, аби не прикусила язика. Спокійно… Дякую Марині, що принесла ложечку, дякую, а тепер ще води. Зараз, зараз… Добре, що маю з собою нашатирний спирт… Так… А-а… завертіло в носі? Тепер зміряємо пульсик… те-ек… майже нормальний. Все, прошу панства, в порядку.
— А чому тітка не відкривають очей? — поцікавилася Мариня.
— Мариню, прошу віднести воду до кухні, вона більше не потрібна.
— Так-то, прошу панства! — Безбородько злегка ляснув Меланію по лиці. — Реакція нормальна. Пульс теж, чуємо все, що навколо нас говорять, а що не хочемо відкрити очей — це наша особиста справа.
— А як ти себе почуваєш, Нелюсь? — взяв її за обидві руки. З якою жадобою притулив би їх до уст!
— Нічого, — злегка відсторонилася Неля. — Вже пройшло, але як маєш, то дай мені чогось бромистого.
— Крім нашатирного спирту, який потрібний мені як швидка допомога, не маю нічого такого… Хіба в уколах?..
— Колоти? Ой ні, ні… — запручалася Неля, скориставшись з нагоди, аби вирвати руки з швагрових долонь.
— Тоді давай послухаю серце…
— Ні-ні…
— А чому ні? — втрутилася Олена. — Послухай її, Фільку, а то ми — як ті родичі шевця, що ходять у подертих черевиках.
Безбородько, схопивши Нелю за плечі, хотів нахилити вухо до грудей швагерки, як та пригадала йому:
— А фонендоскоп, докторе?
Знервований, увесь спітнілий, увіткнув у вухо фонендоскоп.
— Куди ми спішимо? Пульс трохи підвищений.
— Як ти кажеш? — відразу злякалася Олена.
— Нічого, мамцю, — Неля відсторонила від себе Безбородька разом з фонендоскопом. — Я завжди нервую, коли мене лікар слухає.
До Безбородька повністю дійшов скритий зміст цієї фрази. Катерина мала рацію у той перший їх пошлюбний ранок: Неля бридиться його. Зробилося йому жаль себе. Бідний ти, чоловічку, з своїми титулом і грішми: маєш з ким лягти у ліжко, а не маєш з ким прокинутись…
— Але я все-таки не розумію, — Олена знову була в доброму гуморі: Безбородько вислухав Нелю і не знайшов у її серці нічого загрозливого. — Чому Аврельця має відповідати за гріхи Марусі?
— Мамця правильно ставить питання. А коли ще додати, що наша мала господинька потрапила в цю історію, як Пілат у «Вірую»…
— Та ти скажи, — настоювала Олена, аби дізнатись правди, поки Меланія вдає зомлілу, — я нічого не розумію: чому Дорошенко зірвав заручини?
— Прошу мамці, вуйко Михайло поставив Дорошенкові вимогу, щоб той переписав дитину Голубінки на себе. Буцімто його дитина і Аврельці. А той не захотів.
— І правильно зробив! — втрутилася Мариня, яка на всякий випадок з'явилася цим разом з чашкою чаю.
— Було б правильно, якби пан гетьманич не взяв суму грошей у свого майбутнього тестя в рахунок посагу Аврельці. Таж та фарб'ярня на Поділлі — за вуйкові гроші. Я знаю, що накликав на себе біду тим, що тут розповів, але я не міг інакше. Вважаю, що в сім'ї щирість — це перша умова.
Ольга відвела Безбородька в куток:
— Хочу погратулювати тобі…
Філько галантно поцілував руку швагерки:
— Хоч одна людина в цьому домі належно оцінила мене. Ти подумай, тітка хотіла виїхати на тобі.
— Знаєш, Фільку, тільки ти правильно зрозумій мене, але я ніколи не думала, що ти такий принциповий.