Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 265

Та Ісус, ідучи на муки, знав заздалегідь, що його самопосвята буде відповідно оцінена й винагороджена не лише богом-отцем, але й людьми на всій кулі земній у всіх віках, а Кость Філіпчук, прошу я вас, не знає, як сприйме громадськість Нашого його високопатріотичний жест. Ба що більше! Він не мав упевненості, чи той бутний драб, молодий Завадка, ще захоче йти з ним у спільники!

І тому почав він свої переговори з старим Йосифом, почав, як то кажуть, добиратися до бога через святих.

Справа малася у буфетику Рузі за келишком коньячку, так що Йосифові Завадці не важко було приховати своє велике хвилювання. Ба й сльозу, що заколола в оці, можна було віднести на карб їдкого махоркового диму.

Його син — співвласник друкарні!

Увійти у спільники була заповітна мрія Йосифа з тієї вже днини, як уперше став за реал.

Ніколи, слухайте ви мене, ніколи, навіть у ті віддалені зелені роки, не прагнув бути неподільним власником підприємства. У крові мав, видно, вже нахил до кооперування.

Господь свідок, що не мав на думці лише заробітків. Погодився б навіть, як співвласник, на ті самі заробітки, що отримував би кваліфікований майстер-друкар, бо ж не про матеріальні, а моральні цінності йшлося.

Павлина називає це чоловічим гонором і глумиться з нього, бо вона темна, хоч і з голубиним серцем, жінка і не в силі зрозуміти, що для мужчини його чоловіча амбіція більше важить, ніж для молодої дівчини її врода.

Бронко теж не хоче його зрозуміти, хоч і з іншої причини.

Як же тепер Йосифові підійти з такою пропозицією до сина?

Йосиф починає розмову з сином віддалеки. Від політики. Від убивства Мундика та засуду Ільчука в Нашому не політикують хіба діти та глухі баби.

— Я собі гадаю, слухай ти мене, Бронку, що як має настати яка зміна, то вона не питатиме дозволу ні у старого, ні у молодого Завадки. Історія піде понад наші голови.

— А що таке історія, тату? Таж то теж творіння людських рук і умів. Як усі будемо сидіти із складеними руками, то й історія не буде рухатись.

— А я тобі кажу: стій із складеними руками чи махай ними, час однаково не стоятиме на місці. Я хочу тебе спитати, ти певний, що та зміна, якої і я не відмовився б, ти певний, слухай, що вона прийде ще за твого життя?

«Так само питав мене недавно Тарас Чиж. Вони вкладають у справу свій ідейний капітал і хочуть конкретно щось мати з того. Так, брате».

— А може, те нове прийде аж за життя твого внука? А життя, сину, одне. Про це стає тобі ясно щойно тоді, як те життя кінчається. Коли починається, ти думаєш: «Го-го-го! Яка довга не зорана нива переді мною!» А коли оранка наближається до кінця, ти оглядаєшся позад себе і думаєш, слухайте мене: «Якби я мав ще раз починати, то інакше орав би я тебе, нивко!»

— Ясно, тату.

Бачить старий, як неохоче слухає його син, і сам не знає, чим би прикувати його увагу до себе.

— Тобі все ясно, бо ти ще дуже молодий.