Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 260
Ірина Вільде
Побачивши Меланію, Безбородько з галасом кинувся вітатися з нею.
— О, тіточка приїхали! Цілую руці! Що там чувати коло вас? Тітуся знають, що я через вас мало що не посварився з жінкою. Прошу уявити собі. Катруся говорить, що мені… гм… не пасує йти на весілля без жінки, а в її стані… тіточка розуміють… Ну, ну, коли нарешті те весілля?
— Дякую, дякую. Ти вже раз висватав Аврельцю за Мажарина, — сухо мовила Меланія, пригадавши йому старі гріхи.
— Що сталося, чому тіточка щось такі не в гуморі, мамо?
Олена, з остраху, щоб Меланія не випередила її і не представила справи по-своєму, досить доречно (не без іронічного відтінку!) розповіла зятеві, яка напасть спала на малу господиньку.
— Моя швагерочка ходить з комуністом? — ніби здивувався Безбородько, але так незграбно, що Олені відразу стало ясно: це для нього не першоновина.
Прийшла Неля. Вся Безбородькова увага зразу дісталася їй одній. Як кумедно виглядала її нова зачіска «а-ля мужатка» при недорозвинутих ще груденятах та дитячих гострих плечиках.
Якщо й молився на яку жінку з тих, що промарширували крізь його серце, то тільки на неї єдину!
— Чого всі ви як на спіритичнім сеансі? Що сталося?
— Чекаємо Олі, — відповіла за всіх Олена.
Але не встигла пояснити, для чого їм потрібна мала господинька, як увійшла сама Ольга.
Вона щойно попрощалася в саду з Бронком, тобто вирвалася з його обіймів, і явилася з розпатланим волоссям, з розпашілими від поцілунків губами, червоними плямами на щічках і шиї від його неголеної щоки, сама наче підхмелена.
Олена кинула оком на малу господиньку і в одну мить побачила те, що сліпа безпечність досі заслоняла перед її очима: дівчинка закохана!
— Чого ж ви всі стоїте навколо стола? — повторила Ольга запитання Нелі.
— Та і я кажу, що як на спіритичнім сеансі, — сказала Неля, але Ольга звернулася до Олени:
— Що сталося? Чого тітка заплакана? Взагалі, що тут діється, мамцю?
Олена, знервована, з палаючими неспокійними очима, й цим разом не дала Меланії першій прийти до слова. Заїкаючись, вона п'яте через десяте розказала Олі, в чому підозріває її тітка Меланія.
Сенсаційна звістка, здавалося, не справила жодного враження на малу господиньку. Тільки і тієї реакції з боку Ольги, що знизала плечима, мовляв, що за сон рябої кобили у петрівку!
— Ти чого відмовчуєшся? — напала на неї тітка Меланія. — Бачиш, твоя мама чекає, щоб ти сказала правду. Вона вірить тобі. Візьми і скажи, що в тебе любчик — комуніст!
Олена, мовби сліпий, намацала позад себе крісло і сіла в нього. Любчик? Думала, що йдеться про Олину симпатію, але любчик-коханець? Пресвята діво Марія, рятуй нас!
— Чого ж ти мовчиш, Оленько, бійся бога!
Ольга сама набиралася духу якомога спокійніше відповісти тітці:
— В мене немає коханця, тітко Меланіє. Бронко — мій наречений і скоро буде моїм чоловіком. Тітці це треба було знати?