Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 259

Олена не вірила жодному слову Меланії, хоч і дивувалася її спритності. Вдова Аркадія підозрівала, що той гетьманський нащадок — звичайний матримоніальний ошуканець, який виманив від Михайла гроші в рахунок майбутнього посагу Аврельці, а сам дременув туди, де перець росте. Хитра Меланія зміркувала, що для обманутої Аврельці буде морально кориснішим, просто гоноровішим, коли причиною зірвання заручин буде принциповий характер екс-нареченого.

Для Меланії було замало, що вона вигадала версію, треба ще, щоб і повірили в неї.

— Ти не віриш, — бачу по твоїх очах, — не віриш, що твоя золота мала господинька могла так повестися.

— Нічого не скажу. Прийде зараз Ольга, і ти сама спитаєш у неї.

Олена не могла сказати тій скаженій бабі, що з часу, коли й Ореста Білинського звинувачували у симпатіях до комуністів, слово «комуніст» набрало для неї іншого змісту. Страшним воно було в устах Аркадія і його родичів. Особа Ореста Білинського очистила його, якось узаконила, а найважливіше — зняла з нього компрометуючу поволоку. О ні, тепер цим словом не застрашити вже Олени.

Меланія ніяк не могла заспокоїтися:

— Ти, може, думаєш, ніби це не причина, заради якої можна повертати слово нареченій, так? Що… що… пан Дорошенко міг би в крайньому разі порвати з твоїм домом, так? А я, Гелюсю, скажу тобі на це, що ти думаєш так, як усі наші безпринципні галичани. А то людина з наддніпрянських степів. Аристократ по духу і за походженням. Видно, він не зміг би перенести, щоб якийсь там голотяпник-комуніст чванився тим, що він доводиться швагром нащадкові великого гетьмана. То ми тут, під Польщею, здрібніли, захиріли, стали людьми без переконань і честі, а він… О, він не з тих! То справжній пан! Тепер ти розумієш, яке непоправне горе спричинила твоя маленька господинька моїй бідній дитині.

— Почекай, Мелясю, хтось іде. Певно, Оля…

То була не Ольга. Прийшов Теофіл сам, без Катерини, з лікарським саквояжем у руках. Олена здивувалася, що він так скоро з'явився на її виклик. Мариня, можливо, ще й не дійшла до Джерельної.

Олена мала рацію. Безбородько відвідував хворого поблизу вулиці Куліша й при нагоді заглянув до тещі. Олені були особливо приємними такі позапланові, випадкові візити зятя. Вони могли свідчити про синівські почуття у Філька до жінчиної матері.

Не знала Олена, що досить часті візити зятя не були ані випадковими, ані принагідними і вже найменше стосувалися її особи.

Безбородька гнало на вулицю Куліша непереможне, просто патологічне бажання бачити Нелю і бодай при прощанні чи вітанні потримати її ручку у своїй долоні.

Відколи Неля стала формально жінкою іншого, його зацікавлення молодицею-дівчиною набрало нездорових рис. Вбив собі в голову, що поскільки він випадково не одружився з Нелею, то у компенсацію за кривду, яка йому заподіялася, має бути тим першим, що відкриє їй солодку таємницю статей. Дон-Жуан Лесі Українки хизувався, що на своїй совісті не мав тільки черниці й дружини приятеля, а чим поступається черниці жінка вірго інтакта?