Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 31

Мозаїчна епопея розпочалась задовго до відкриття ломоносівської лабораторії.

У 1746 році в колонний палац графа Воронцова з’їхався «весь Петербург». Граф Михайло Іларіонович, повернувшись з Риму, привіз чимало принадливих дрібничок, але найдивовижнішими і найкрасивішими були картини та портрети з мозаїки. Сама Єлизавета побажала приїхати до графа помилуватися італійським дивом, і, побачивши мозаїку, так захопилася нею, що граф, стримуючи тяжке зітхання жалю, поспішив подарувати картини матінці-імператриці.

Мозаїчне мистецтво, яке досягло свого розквіту в стародавній Греції і в стародавньому Римі, до XVIII століття було майже забуте. Італійські мозаїсти тримали в секреті прадідівські рецепти і, як це й буває в подібних випадках, мистецтво мозаїки поступово занепало. Картини, які викликали захоплення Єлизавети, були лише слабким відблиском чудового античного мистецтва.

Проводячи хімічні дослідження із змішуванням різних тіл, вивчаючи природу кольору, Ломоносов зацікавився забарвленими стеклами. Тим більше, що він хотів розкрити італійський секрет.

Він взявся за розв’язання завдання з властивими йому грунтовністю і пунктуальністю. Заздалегідь були намічені різні серії дослідів. І вже 28 березня 1750 року в Академічну канцелярію надходить рапорт з проханням забезпечити шліфування виготовлених ним мозаїчних стекол. Проте це були лише перші, хай і вдалі, зразки. Основна робота тільки починалася.

Всього протягом року Ломоносов поставив близько чотирьох тисяч дослідів, більше десяти плавок на день! Не було такого відтінку кольору, якого він не міг би надати смальті: «чудове, зеленого трав’яного кольору, вельми скидається на справжній ізумруд», «зелене, кольором подібне до аквамарину», «кольору печінки», «карнеолове», «дуже схоже на чудову бірюзу, але напівпрозоре», «чудового м’ясного кольору», «кольору чорної печінки»…

Опис пошуків найкращих рецептів для смальти — найпереконливіше спростування висловлювань тих горе-істориків науки, які вважали, що надзвичайні наукові досягнення Ломоносова — наслідок сліпої удачі.

Удача! Безперечно. Але тільки та удача, в якій, за висловом Едисона, 1% генія і 99% поту. Подивимось, як дісталося Ломоносову виготовлення смальти, так званого «золотого рубіна».

У лабораторному журналі вченого можна зустріти згадування про 69 рецептів суміші (шихт) для варіння золотих стекол. Тільки колоїдне золото, так званий «мінеральний пурпур», який вводиться в шихту, Ломоносов добував тринадцятьма способами. Визначення найкращого рецепту прийшло в результаті вивчення впливу: температури на плавлення скла, наступного відпалювання, концентрації золота в склі, способу введення золота в скло, окремих компонентів на фарбування золотих стекол. В цій останній серії дослідів вивчався вплив домішок залізного порошку, окису олова, сурику, селітри, магнезії, кухонної солі і ще багатьох інших речовин.

Хто повторить тепер слова про сліпу удачу?

Ломоносов поспішав і тому часто забував записати рецепти шихти і технологію варіння або робив це з допомогою одному йому відомих скорочень. Тому далеко не всі секрети ломоносовської мозаїки нам відомі. Коли порівняно недавно були проведені розкопки в Усть-Рудицях, на тому місці, де стояла мозаїчна фабрика Ломоносова, знайдено дуже багато смальти. Академія наук оголосила, що віддасть зразки у розпорядження тих хіміків, які побажають зайнятись аналізом смальти для встановлення складу і розкриття технології її варіння.