Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 32
Юрій Яковлевич Фіалков
Судячи з окремих праць, які появились у пресі, ця справа виявилась дуже нелегкою. «Секрет» смальти криється в різних домішках до шихти, настільки незначних, що навіть сучасними найдосконалішими методами аналізу важко їх виявити. Наприклад, відтінок, а іноді колір залежить від мізерної кількості, скажімо, кобальту. Ось і догадуйся, в якій сполуці, яким чином вводив Ломоносов його в шихту. А щодо технології, — то тут розібратися ще важче. Ось чому «секрет» Ломоносова поки що багато де в чому залишається нерозгаданим.
Всі мозаїчні картини, які вийшли з майстерні Ломоносова, створені ним самим від початку до кінця. Він варив скло для смальти. Він добирав кольори. Він робив ескізи. Він знаходив кольорове і композиційне рішення. Він викладав стекла — від першого до останнього.
Коли хочуть навести приклад яскравої різнобічної обдарованості, називають ім’я Леонардо да Вінчі. Що й казати, приклад виразний. Художник, можливо найтонший за всю історію живопису, інженер, фортифікатор, математик, природодослідник, анатом.
Анітрохи не применшуючи ролі Леонардо да Вінчі — геніального представника культури славної епохи Відродження, відмітимо, що стати універсалом у XV віці було все-таки легче, ніж у XVIII. За три століття, що відділяють флорентійського художника I мислителя від петербурзького вченого, людство в науках настільки піднеслося вгору, наскільки XX вік вищий за епоху царя Олексія Михайловича.
Але ж Леонардо да Вінчі не писав віршів — і яких віршів! Не поклав початок стільком наукам — І яким наукам! Не відкрив стількох законів — і яких законів! А Ломоносов у вибраній ним галузі образотворчого мистецтва, як і Леонардо да Вінчі в живопису, залишився неперевершеним і досі.
Влітку 1752 року Ломоносов закінчує першу свою мозаїчну картину — образ богоматері. В той час постійні нестатки вченого стали нестерпними. Ломоносов, зважаючи на довгий список своїх кредиторів, не наважився більше позичати у кого-небудь і, хоч як йому не хотілося, звернувся в Канцелярію з проханням виготовити для мозаїки горіховий футляр. Канцелярія, спочатку пославши в майстерню Ломоносова чергового наглядача, вирішує задовольнити прохання пана професора.
4 вересня виготовлена мозаїка була урочисто вручена Єлизаветі. Чи Канцелярія так вирішила, чи сам Ломоносов, до краю доведений нуждою, змушений був у такий спосіб звернути увагу імператриці на свою діяльність, невідомо. Мозаїку Єлизавета прийняла, милувалась і захоплювалась нею, а придворні — ще дужче. Всі досліди, проведені Ломоносовим, всі його наукові праці, всі його винаходи не мали І сотої частини того шумливого успіху, який супроводив мозаїчну богоматір. Канцелярія Академії, та сама, що протягом трьох років не хотіла давати Ломоносову одного лаборанта, тепер дозволяє вченому набрати собі учнів, які б під його керівництвом удосконалювались у мозаїчному мистецтві.