Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 28

Перший раз реторта нагрівалась кілька годин. Терези показали, Що вага нерозкритої колби ніскільки не змінилась. Ломоносов старанно записує результати цього досліду і приступає до наступного.

На цей раз реторта нагрівалась цілу добу. Результат той самий.

З точністю до « ¹/₄ зменшеного золотника», тобто до трьох десяткових часток грама, вага реторти залишалась попередньою.

Все ясно! Здається, все. Але треба передбачити можливі заперечення майбутніх опонентів. У Бойля не сказано, скільки часу він нагрівав свою реторту, тому Ломоносов вирішує приступити до досліду, який би тривав кілька діб.

…Нагрівання продовжується безперервно ось уже два тижні. Тринадцять ночей Ломоносов провів, не спавши, в лабораторії: стежив, щоб вогонь у печі був рівномірним. Тільки вдень на кілька годин його підміняв лаборатор. Чи не тоді Ломоносов написав, що «крутиться» лише «між стінами і при вогні!…»

Коли й на цей раз зважування показало, що вага реторти не змінилася, Ломоносов втомлено потягнувся, помацав кучеряву бороду, що відросла за ці дні, і записав у журналі: «…дослідами доведено, що думка славного Роберта Бойля хибна, бо без пропускання зовнішнього повітря вага спаленого металу залишається в одній мірі…» — і тут же заснув.

Закон збереження матерії був першою з підвалин, покладених Ломоносовим у фундамент сучасної хімії. Першою і, мабуть, найважливішою.

Тільки тоді, коли Ломоносов передбачив і довів свій «загальний закон природи» про те, що кількість речовин, які вступили в реакцію, точно дорівнює кількості речовин, що утворились в результаті реакції, тільки тоді хімія із зведення рецептів, розрізнених спостережень, фактів різного ступеня вірогідності і більш-менш справедливих здогадів стала наукою.

Але на одній підвалині, хай і дуже міцній, будинок не спорудиш. І Ломоносов приступає до розв’язання другої проблеми, яка також має величезне значення для формування хімії і фізики.

В попередніх розділах ми досить докладно писали про теорію міфічного «теплецю», придуманого у XVII столітті і розвінчаного Ломоносовим у XVIII. Коли б «теплець» був єдиною з тих вагомих і невагомих «матерій», з якими довелося мати справу хімії! Хай спеціалісти-історики при нагоді пояснять, чого найбільш «речовинна» з цих наук — хімія — мала вдаватись до гіпотез про різні «духовні» матерії. Пресловутий «флогістон» серед цих «матерій» посідає почесне місце, але перед ним, та й після нього, красується такий довгий ряд різних «ефірів», що перелічувати його членів надто довго і нудно. До приходу Ломоносова в хімію існувало навіть вірування в «духа» філософського каменя (а камінь цей шукали саме заради його «духа», тому що «дух», а не що інше, «перетворював неблагородну ртуть у благородне золото»). Після смерті Ломоносова у хімії залишився лише «флогістон». Для того щоб спростувати його, напружено працювало наступне покоління хіміків, в авангарді якого був такий великий учений, як Лавуазьє.

З більшістю міфічних нашарувань у хімії Ломоносов розправився особисто, інші «упокоїлись» самі. Цей науковий подвиг вдався Ломоносову тільки тому, що сік опирався на атомно-молекулярну теорію. Але цю досконалу зброю наукового пізнання світова наука дістала лише через 60—70 років після Ломоносова.