Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 27

Юрій Яковлевич Фіалков

Меж стен и при огне лишь только обращаюсь; Отрада вся, когда о лете я пишу; О лете я пишу, а им не наслаждаюсь, И радости в одном мечтании ищу.

А літо Ломоносов любив з усією пристрастю петербуржця, змушеного більшу частину року бачити мрячливе небо. Тугу за літом він міг вгамувати хіба що у віршах, зате вони стали перлиною російської поезії XVIII століття.

В средине жаждущего лета, Когда томит протяжный день, От знойной теплоты и света Прохладна покрывает тень, Где ветви, преклонясь, зелены, В союз взаимный сопряжены, Отводят жаркие лучи. Но коль великая отрада, И томным чувствам тут прохлада, Как росу пьют цветы в ночи.

Вірші ці були мимовільною «слабістю» вченого-поета, якої він не соромився, тому що на його хімічному полі діяльності наступили гарячі дні.

До експериментів по обгрунтуванню того закону, який пізніше буде названий іменем Ломоносова, вчений приступив, твердо впевнений у кінцевому результаті. Вже в листі до Ейлера, що безпосередньо передував цим експериментам, Ломоносов пише слова, які згодом стали знаменитими: «…всі зміни, що в природі трапляються, відбуваються так, що скільки чого до одного добавиться, стільки відніметься від іншого. Так, скільки до одного тіла добавиться речовини, стільки ж відніметься від іншого… Цей закон природи є таким загальним, що поширюється і на правила руху: тіло, що спричинює поштовхом рух іншого, стільки ж втрачає свого руху, скільки передає другому тілу».

Ну, а потім пішли досліди. Перед цим Ломоносов ще раз уважно прочитує твори Бойля, у відкриту полеміку з яким чи, вірніше, з його непорушним авторитетом, йому доведеться вступити. Схема досліду Бойля була зрозумілою. Він брав кусок свинцю і клав його в реторту, яку потім запаював. Реторта довгий час нагрівалася на вогні. Свинець плавився, а потім покривався сіруватим порошком — «окалиною», як називали в той час, або «окисом», як говоримо ми тепер. Чим довше стояла реторта на вогні, тим більше утворювалось порошку. Після закінчення прожарювання Бойль охолоджував реторту і обережно відламував кінчик. При цьому Бойль з спостережливістю справжнього вченого відзначав, що повітря із свистом вривалось в реторту. (Ще б пак, адже весь кисень, який був у повітрі запаяної реторти, пішов на реакцію з свинцем!). Після всього Бойль зважував реторту. Виявилось, що вага реторти збільшилась. (А як же інакше, адже в в колбу ввірвалося повітря в об’ємі поглиненого кисню).

Бойль був дуже задоволений результатами дослідів, які, до речі, відтворювалися з великою точністю і незмінною сталістю. Ці результати повністю погоджувались з його поглядами. Збільшення ваги реторти зрозуміло: «вогненна матерія» («теплець») проникнула крізь стінки реторти і, змішавшись з металом, зробила його важчим.

Ломоносов починає з того, що старанно повторює досліди Бойля. Все правильно. Вага реторти збільшується. Але чому виникає цей свист, коли реторту відкривають! Ну, звичайно, причиною всьому повітря. Реторту розкривати не можна.