Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 43

І тут принцеса дала волю своєму гнівові. Хоча крилаті мавпи на той час поховалися, вона звеліла своїм слугам переловити їх; позв’язувати крила і вкинути всіх у річку. Тут уже дідові було не до жартів: із позв’язуваними крильми всі мавпи потонули б. Він став благати Веселунку змилостивитися, та й Всегаразд заступився за бешкетників. Веселунка зрештою полагіднішала, але кару замінила іншою: зажадала від крилатих мавп присяги, що надалі й довіку вони виконуватимуть по три бажання кожного власника золотого шолома. А шолом вона подарувала в день весілля Всегараздові — кажуть, подарунок цей коштував їй півцарства. Звичайно, і дід, і всі крилаті мавпи мусили заприсягтися — от і вийшло, що тричі ми стаємо рабами власника золотого шолома, хай би ким він був.

— А Веселунка і Всегаразд? Що сталося з ними? — спитала Дороті.

— Цього я не знаю, — відповів Король, — бо після весілля Всегаразд скликав нас усіх до лісу й виголосив своє перше й останнє бажання. Через те, мовляв, що його дружині гидко на нас дивитися, наказ нам буде такий: ніколи більше не навертатися їй на очі. Ми радо підкорилися, бо, щиро кажучи, самі її боялись.

Більше ніхто ніяких наказів нам не давав, поки золотий шолом не попав до рук Лихої Відьми Заходу. За її велінням ми обернули в рабство моргунів, потім відвоювали в Оза Край Заходу. А тепер золотий шолом належить вам, і ви маєте право загадати нам ще два свої бажання.

Коли Король крилатих мавп завершив свою розповідь, Дороті подивилася вниз і побачила зелений осяйний мур Смарагдового Міста. Крилаті мавпи приземлилися перед міською брамою, обережно поставили на землю Дороті та її друзів, низько вклонились їм і, злетівши, зникли за хмарами.

— Це була дуже приємна подорож, — сказала дівчинка.

— Еге ж, — озвався Лев. — І ви знову врятували нас. Яке щастя, що ви прихопили з собою цей чудесний шолом!

ГРІЗНИЙ ОЗ ПОСТАЄ У ВСІЙ СВОЇЙ ВЕЛИЧІ

Коли мандрівники підступили до брами Смарагдового Міста, Дороті смикнула за шворочку дзвінка. їй довелося подзвонити кілька разів, перш ніж брама розчинилася й перед ними з’явився їхній давній знайомий — Вартовий. — Ти диви! — вигукнув він. — Повернулися?

— Як бачите, — відповів Страшило.

— А я гадав, що ви пішли на побачення з Лихою Відьмою Заходу.

— Ви не помилилися, — кивнув головою Страшило.

— І вона відпустила вас? — недовірливо спитав Вартовий міської брами.

— Може, й не відпустила б, якби не розтанула, — засміявся Страшило.

— Розтанула? Відьма розтанула? Це ж прекрасна новина! — вигукнув Вартовий. — А хто ж її розтопив?

— Дороті, хто ж іще, — поважно відповів Лев.

— Подумати тільки! — вражено прошепотів Вартовий міської брами й низько-низько вклонився дівчинці.

Він завів мандрівників до своєї маленької вартівні, знову дістав із великої скрині й надів їм усім на очі окуляри і, відчинивши внутрішню браму, вивів їх на вулицю Смарагдового Міста. Дорогою Вартовий повідомляв усім стрічним, що Лихої Відьми Заходу більше не існує, що її розтопила Дороті. Перехожі обступали дівчинку та її супутників, приєднувалися до них, і до дверей палацу великого Оза вони підходили вже в супроводі великого натовпу.